Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Вибачте,— нетерпляче махнула головою Глорія,— все це здається несуттєвим, але це важливо, просто потерпіть ще трохи...

— Не кваптеся,— сказав Страйк.

— Ну... на другий день після мого вісімнадцятиріччя ми з Лукою посварилися. Не пригадую через що, але він здушив мені рукою горло і притиснув мене до стіни, аж я почала задихатися. Я була нажахана.

Він зрештою відпустив мене, але в його очах був моторошний вираз. Він сказав: «Ти сама винна». І ще сказав: «Ти почала занадто нагадувати лікарку».

Розумієте, я багато розповідала йому про Марго. Казала, що вона зануда, що вона страшенно владна й самовпевнена. Я переказувала її вислови зневажливо, переконуючи сама себе, що вони нічого не варті.

Одного разу під час наради вона процитувала Симону де Бовуар. Вона впустила ручку й вилаялася, а доктор Бреннер сказав: «Люди завжди питають мене: як воно — працювати з жінкою-лікаркою, і тепер я зможу їм сказати». Дороті розсміялася... а вона рідко коли сміялася... а Марго різко відповіла Бреннерові... я тепер цю цитату знаю напам’ять, і французькою також: «Чоловік означений як людина, а жінка — як особа жіночої статі; коли ж вона поводиться як людина, кажуть, що вона імітує чоловіка».

Згодом ми з Айрін про це говорили. Називали Марго задавакою, бо цитує француженку, але такі речі западали мені в голову, і я не могла їх звідти викинути. Я гадала, що хочу бути домогосподинею п’ятдесятих, тільки в мафіозній родині, але іноді Марго бувала страшенно кумедна, і я бачила, як вона ніколи не відступає перед Бреннером, і просто неможливо було не захоплюватися нею за це...

Глорія зробила ще ковток вина.

— Хай там як, того вечора, коли Лука мало не задушив мене, я прийшла додому й пів ночі проплакала. А вранці вдягнула гольф, щоб приховати синці, й о п’ятій вечора, вийшовши з роботи, пішла просто до таксофону біля лікарні, подзвонила Луці й порвала з ним. Сказала, що він мене налякав і я більше не хочу його бачити.

Він сприйняв це дуже спокійно. Я здивувалася, але відчула полегшення... три чи чотири дні я вважала, що все позаду, й почувалася чудово. Я немов прокинулася чи ковтнула повітря після тривалого перебування під водою. Я й досі хотіла бути дівчиною гангстера, але нехай уже це буде у фантазіях. Надто болісно я зіткнулася з реальністю.

А потім, під кінець різдвяної вечірки у нас у клініці, заходить Лука з батьком і одним з двоюрідних братів. Я так перелякалася, побачивши їх! Лука каже до мене: «Тато просто хотів познайомитися з моєю дівчиною». І... не знаю чому, хіба що я закам’яніла, боячись, що він влаштує сцену... я лише сказала: «А, о’кей». І, схопивши пальто, вийшла з ними трьома, поки ніхто до них не заговорив.

Вони провели мене на мою автобусну зупинку. Дорогою Ніко мовив: «Ти — мила дівчина. Лука дуже засмутився через те, що ти сказала йому телефоном. Ти йому дуже подобаєшся, розумієш. Ти ж не хочеш зробити його нещасним, правда?» Тоді вони з двоюрідним братом Луки пішли собі, а Лука мовив: «Ти ж не всерйоз оте казала, ні?» І я... я так перелякалася. Адже він привів батька і брата... Я сказала собі, що зможу якось викрутитися перегодом. Нехай тільки зараз не злиться. Отож я сказала: «Ні, я не всерйоз. Але ж ти більше ніколи так не зробиш, правда?» А він питає: «Як — так?» Неначе він ніколи не стискав мені горлянку, аж перекрив дихання. Неначе мені це все примарилося...

— Отож ми продовжили зустрічатися,— провадила Глорія.— Лука заговорив про одруження. Я все відмовлялася, казала, що занадто юна. Щоразу як я хотіла порвати з ним, він звинувачував мене в невірності, а це ж був найбільший злочин, і не було іншого способу довести, що я його не зраджую, окрім як і далі з ним зустрічатися.

Глорія відвернулася, її очі дивилися на щось поза екраном.

— На той час ми вже спали разом. Я не хотіла цього. Не кажу, що він мене присилував... не зовсім,— мовила Глорія, і Робін подумала про Джемму, секретарку Мутного,— але це був єдиний вихід — догоджати йому. В іншому разі він давав мені ляпас, ба й гірше. Одного разу кинув: зробить щось моїй бабусі, якщо я не буду чемна. Я накинулася на нього, а він розреготався і сказав, що просто пожартував, проте він хотів посіяти зерно страху в мене в голові — і йому вдалося. А ще він не вірив у контрацепцію. Ми начебто мали дотримуватися... ну знаєте... календарного методу,— сказала Глорія, знову тягнучись по вино.— Але Лука був... скажімо так, недбалий, і я мала певність, що він хоче, аби я завагітніла, бо тоді він зажене мене в глухий кут і змусить побратися з ним. Дідусь і бабуся, мабуть, підтримали б його. Вони ж були віруючі.

Отож, нічого не сказавши Луці, я пішла до Марго і попросила призначити мені протизаплідні. Вона сказала, що радо мені їх випише, хоч і не знала, що в мене є хлопець, бо я ніколи не розповідала... І хоча вона мені не надто подобалася, я їй дещицю розповіла. Мабуть, це було єдине місце, де я могла скинути машкару. Я знала, що вона не має права нікому розповісти за межами кабінету. Вона спробувала настановити мене на добрий розум. Переконати, що є інший вихід, окрім як раз у раз піддаватися Луці. А я думала: добре їй говорити, коли в неї стільки грошей і великий безпечний будинок...

Але вона, думаю, подарувала мені крихітку надії. Одного разу, коли він мене вдарив і сказав, що я сама напросилася, а ще сказав, що я маю бути вдячна людині, завдяки якій мені не доводиться жити з двома стариганями, я сказала: «Є й інші місця, куди я могла б виїхати»,— і думаю, він занепокоївся, що хтось пропонує мені допомогти вирватися від нього. На той час я вже припинила кпити з Марго, а Лука був зовсім не