Ернст Теодор Амадей Гофман - Малюк Цахес

кішкам я не раб. Помщусь за Муція, чкурнувши Від ваших чарів, ваших зваб! О друже! Кожен шмат печені, Рибина, кісточки смачні — Ці речі, для кота священні, Тебе нагадують мені! Шляхетний брате і герою, Невинна жертво псячих морд, За тебе стану я горою Від знавіснілих їхніх орд. І знов тяжкі душевні муки, І серце знов таке сумне, Та дяка музам – від розпуки Вони врятовують мене. І я стаю клубком емоцій, Натхнення будить апетит, Я їм не згірше, ніж їв Муцій, Уява до небес летить. Поезіє! Висока втіхо В найтяжчім горі й боротьбі, Хай вірші сипляться, як з міха, Всім геній, я – слуга тобі! «О Муре!» – шепчуть палко дами, «Наш Муре! – юнаки кричать, — Мурчи нам, вічно будь із нами, На всіх лиши свою печать!»

Складання віршів мало таку цілющу дію, що я не міг обмежитись самою цією поезією, а створив їх кілька, одну за одною, так само легко й так само вдало. Найкращі з них я навів би тут ласкавому читачеві, коли б не мав наміру, додавши до них ще чимало жартів та експромтів, які я написав на дозвіллі й від яких мало не лускаю зі сміху, видати їх під спільною назвою «Твори, що вилилися з серця в години натхнення». Не втримаюсь і похвалю себе за те, що навіть у місяці юності, коли в мені ще не перешуміла буря пристрастей, ясний розум і тонке почуття міри завжди перемагали неприродний спалах п'янкого захоплення. Отож і тепер мені пощастило остаточно погамувати в собі раптове кохання до прекрасної Міни. Спокійно поміркувавши, я визвав, що в моєму становищі ця пристрасть трохи нерозважна; крім того, я довідався, що Міна, хоч з вигляду скромна й невинна, була зухвалою, впертою істотою і за певних обставин могла видряпати очі найчемнішим юнакам-котам. Та щоб знов не піддатися пристрасті, я старанно уникав зустрічі з Міною, а що безпідставні претензії Кицькиць та її екзальтація відлякували мене ще дужче, я, щоб не натрапити на жодну з них, сидів самотою у своїй кімнаті й не виходив ні в льох, ні на горище, ні на дах. Господареві, мабуть, подобалась така моя поведінка, він дозволяв мені сидіти позад нього на спинці крісла, коли щось читав за письмовим столом, і я, витягнувши шию, заглядав через його плече в книжку. Так ми, тобто, я й господар, простудіювали разом чимало гарних книжок, наприклад: «De prodigiosis naturae et artis operibus, talismanes et amuleta dictis»[319] Арпе,[320] «Зачарований світ» Бекера,[321] «Книгу вікопомних подій» Франческо Петрарки[322] та інші. Ця лектура дуже мене