Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

ціль — дізнатися, що сталося з усегалактичною цивілізацією, якій ці шляхи були потрібні.

— Яка різниця, якщо їх тепер однаково немає?

— Ніякої, — утомлено знизав плечима Міллер. — Анітрішечки.

Якщо запрограмувати навігатор на «Росі» в майбутній політ, але

ви раптово двинете коні, то хіба може корабель вирішити, що це

більше немає ніякого значення, й плюнути на політ?

— Ні, — із розумінням відповів Голден. Йому було прикро за

цей Міллерів конструкт, що він його навряд чи міг колись

вважати взагалі можливим.

— Ми повинні були встановити зв’язок із мережею. І якраз

намагаємося це зробити попри те, що самої мережі вже не існує.

Малий, те, що постало на Венері, бездумне. Воно знає, як робити

лиш одну річ. Воно нічого не вміє розслідувати. Зате це вмію я.

І от мене злапали. Тому я і буду розслідувати, хоча жоден із

результатів цього процесу нахрін нікому не потрібний

в масштабах Усесвіту.

— Розумію, — проказав Голден. — Щасти тобі, Міллере. Буду…

— Я ж сказав, що поки що з тобою не закінчив.

Голден відступив на крок назад, раптом злякавшись, до чого

може вести ця розмова.

— Що це означає?

— Це, малий, означає, що мені потрібен транспорт.

Голден провалився кудись униз. Він перебував у вільному

падін ні. Одягнутий в скафандр і в абсолютній темряві. Навколо

волали люди. Десь хтось вистрілив, запанувала тиша, тріснув

електричний розряд, і пролунав стогін.

— Стоп! — заволав хтось. Голден не зрозумів, звідки линув

звук. — Усім припинити вогонь!

І люди скорилися, бо в цьому голосі бриніли командні нотки.

Голден навпомацки знайшов пульт управління на манжеті, і в його скафандрі загорілося внутрішнє освітлення. Решта його

команди вчинила так само. Корін і Кесс, як і раніше, лишалися

неушкоджені. Голден раптом задумався, скільки ж по часу

зайняв його стрибок у симуляцію.

— Мене звуть Ектор Кортес, — знову прозвучав командний

голос, який поклав край стрілянині. — Що тут відбувається?

Хтось узагалі в курсі?

— Усе скінчилося, — крикнув Голден у відповідь. Він

розслабився і, наче труп, поплив коридором. На нього

навалилася така страшенна втома, що спроба не заснути

в такому підвішеному стані вартувала йому велетенських

зусиль. — Усе скінчилося. Можете знову все вмикати.

На містку одна за одною загорілися лампочки, люди діставали

планшети та аварійні ліхтарі.

— Зв’яжіться хтось із Руїс, — промовив Кортес. — Нехай

відправляє сюди ремонтну команду. Треба полагодити все, що

накоїла Кларісса. Треба відновити живлення на кораблі. Народ

у житлових секторах, мабуть, уже панікує. Ще нам будуть

потрібні медики.

Голден замислився, куди міг подітися Ешфорд і чому зараз

усім заправляв цей Кортес. Щоправда, всі озвучені команди

були цілковито резонні, тому зараз він заморочуватися над цим

не став. Голден відштовхнувся ногами, прямуючи на місток, де

він міг бути корисний. Проте далеко пістолет не ховав. Кесс із

Наомі помінялися місцями з Хуаресом, щоби остання могла

допомогти з ремонтними роботами.

Кларісса, вона же якийсь час тому — Мельба, пливла біля

панелі відкритого доступу. З вогнепальної рани в неї текла кров.

Кортес накладав їй тугий бандаж. Поруч висіло спазмуюче тіло

Ешфорда. В нього був роззявлений рот. Голден не знав, чи

капітан загинув, але йому було до цього байдуже.

— Наомі, зв’яжися з радіорубкою. Спитай, чи працюють наші

комунікації. Мене цікавить, де зараз Анна, Моніка й Еймос.

Потім займися «Росі». Я хочу летіти звідси геть.

Наомі кивнула і заходилася шукати людей.

— Житиме? — запитав він у білочубого чоловіка, який

займався Кларіссою.

— Думаю, — промовив він, — це вона зробила, — махнув він

рукою, вказуючи на знеструмлені прилади й темряву навколо.

— Еге ж, — мугикнув Голден. — Мабуть, я все ж таки радий, що

ми не викинули її у відкритий космос.

Розділ п’ятдесят третій. Кларісса

Вона прокидалася поступово, усвідомлюючи всі свої

незручності, перш ніж зрозуміти, де їй болить.

Усвідомлюючи, що з нею