Джордж Мартін - Битва королів

переїхати, понукуючи нажаханого коня через планшири й весла, через похилі палуби, слизькі від крові й охоплені тріскучим зеленим вогнем. «Та ми їм кривавий міст збудували»,— розгублено подумав Тиріон. Місцями цей міст провалювався під воду, місцями був охоплений вогнем, весь він тріщав і гойдався й щомиті загрожував розлетітися на друзки, але це, схоже, нікого не зупиняло.

— Хоробрі вояки,— у захваті мовив Тиріон до сера Балона.— Ходімо їх вбивати.

І повів своїх людей, а за ними — і людей сера Балона через острівці вогню, сажі й золи на узбережжі, вздовж довгого кам’яного причалу. До них приєднався сер Мандон у розбитому шоломі. У повітрі літав дим і попіл, і ворог не витримав під їхнім натиском і кинувся назад у воду, збиваючи з ніг своїх же у намаганні видертися назад на «міст». За підніжжя цього мосту правила напівзатоплена ворожа галера з написом на носі «Бич Драконів»; дно їй відірвав один із затоплених блокшивів, які Тиріон помістив між причалів. Сер Балон Свон не встиг зістрибнути на землю: списник з червоним крабом дому Сельтигарів на гербі протяв списом груди його коня, і лицар випав з сідла. Тиріон махнув топором, цілячи чоловікові в голову, й запізнився з тим, щоб натягнути повіддя. Огир стрибнув з причалу, перелетів потрощений планшир і з плескотом та іржанням приземлився в мілкій воді. Тиріонів топір полетів геть, а за ним і сам Тиріон, поцілувавшись із мокрою палубою.

Зчинилося божевілля. Кінь зламав ногу й жахливо верещав. Тиріон якось примудрився витягнути кинджал і перерізати бідолашній істоті горло. З неї червоним фонтаном бризнула кров, заляпавши йому руку та груди. Нарешті зіп’явшись на ноги, Тиріон кинувся до леєра — і знову вже бився, з плюскотом дибаючи по перекошеній палубі, залитій водою. На нього кидалися вояки. Когось він убивав, когось ранив, хтось тікав, але вони прибували та прибували. Він загубив кинджал, але здобув поламаного списа — і сам не знав як. Стискаючи його й лаючись, Тиріон штрикав і штрикав. Солдати тікали від нього, він біг навздогін, перелазячи через облавок на наступний корабель, а тоді ще на наступний. Від нього не відставали дві білі тіні — Балон Свон і Мандон Мур, прегарні у своїх білих кірасах. Оточені колом Веларіонових списників, вони билися спина до спини, і битва ця була граційною, як тан.

Сам Тиріон убивав незграбно. Чоловіка, який стояв до нього спиною, він штрикнув у нирку, а другого схопив за ногу й перекинув у ріку. Над головою в нього літали стріли, брязкали об лати, одна встромилася між плечем і нагрудником, але він навіть не відчув. З неба впав голий чолов’яга і приземлився на палубі, луснувши, як кавун, що його скинули з вежі. Кров його бризнула просто в проріз на Тиріоновому шоломі. Згори посипалося каміння, трощачи палубу й чавлячи людей, поки весь міст не здригнувся й не крутнувся шалено під ногами, скидаючи Тиріона вбік.

Зненацька йому в шолом полилася ріка. Зірвавши крицю з голови, Тиріон подерся похиленою палубою туди, де вода була тільки по шию. Повітря застугоніло, наче від передсмертного зойку велетенського звіра. «Корабель,— устиг подумати Тиріон,— корабель зараз розвалиться». Розбиті галери відривалися одна від одної, міст ламався. Не встиг Тиріон це збагнути, як знагла почувся тріск — гучний як грім, палуба накренилася — і Тиріон зіслизнув у воду.

Крен був такий крутий, що вгору дертися довелося, чіпляючись за обірваний канат, дюйм по бісовому дюйму. Краєм ока Тиріон побачив, що остов, на якому вони заплуталися, пливе за течією, повільно обертаючись, а через борт стрибають люди. Хтось зі Станісовим вогненним серцем на обладунках, хтось із оленем і левом Джофрі, хтось із іншими гербами — зараз це не мало значення. І вгору, і за вниз за течією палав вогонь. З одного боку вирував бій — мішанина ясних прапорів, що маяли над морем воюючих людей: формувались і ламалися стіни щитів, верхові лицарі прорубували собі дорогу крізь юрму, куряву, багно, кров і дим. З другого боку височіла на своєму пагорбі Червона фортеця, плюючись вогнем. От тільки була вона не з того боку! На мить Тиріону здалося, що він божеволіє, що Станіс і замок помінялися місцями. Як міг Станіс переправитися на північний берег? Запізніло Тиріон збагнув, що палуба обертається, тож замок і битва помінялися місцями. «Битва? Яка битва, якщо Станіс не переправився? Хто б’ється?» Тиріон надто втомився, щоб щось розуміти. Плече жахливо боліло, а коли він потягнувся потерти його, то побачив стрілу — і згадав. «Треба забиратися з цього корабля». Вниз за течією немає нічого, крім стіни вогню, і якщо розбитий корабель відірветься, течія кине Тиріона просто на цю стіну.

Крізь гримотіння бою хтось слабко гукав Тиріона на ім’я. Він хотів крикнути у відповідь: «Тут! Я тут, сюди, допоможіть!» — але голос звучав так тоненько, що він заледве чув сам себе. Він підтягнувся по перехнябленій палубі й ухопився за леєр. Остов корабля врізався ще в одну галеру й підстрибнув з такою силою, що Тиріон мало не полетів у воду. Куди поділися всі його сили? Тільки й лишалося, що триматися.

— Мілорде! Руку! Мілорде Тиріоне!

На палубі сусіднього корабля, на тому боці чорної протоки, що дедалі ширшала, стояв сер Мандон Мур, тягнучи вперед долоню. На білих обладунках сяяли жовті й зелені відблиски полум’я, гофрована латна рукавиця була липка від крові, але Тиріон усе одно потягнувся до неї, шкодуючи, що в нього не такі довгі руки. Нарешті, коли пальці їхні торкнулися над прірвою, щось Тиріона підсвідомо дряпнуло... Сер Мандон простягав ліву руку, але чому?

Чи не тому Тиріон гойднувся назад — чи, може, все-таки встиг побачити меч? Цього він уже не дізнається. Кінчик меча різонув його під очима, Тиріон відчув його твердий холодний дотик — і вибух болю. Голова сіпнулася, наче від ляпасу. Холодна вода була мов ще один ляпас — дужчий за перший. Тиріон намагався за щось ухопитися, усвідомлюючи: якщо піде під воду, навряд чи вже випірне. Рука намацала розщеплений кінець поламаного весла. Стискаючи його міцно, як розпачливий коханець, Тиріон фут по футу поліз угору. Очі заливала вода, рот заливала кров, а голова жахливо пульсувала від болю. «Боги, дайте сили дістатися палуби...» Не було нічого — тільки весло, вода, палуба.

Нарешті він перевалився через борт і впав горілиць, захеканий і виснажений. Над головою вибухали кулі зеленого й жовтогарячого полум’я, лишаючи смуги між зірок. Як гарно,