Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

не мав. Вельможний пане, дозвольте мені нагадати, що мені ще не виплачено моїх витрат та винагороди.

— Га? Що? — перепитав герцог. Та оскільки один був глухий, а в другого пропадав голос у роз'їденій хворобою горлянці, в цій справі вони не порозумілися. Проте судовий писар сказав:

— Для вас, вельможний пане, краще буде, коли ваше світле ім'я не пов'язуватиметься в людських устах і в судових справах із якимось покидьком людства.

Це д'Епернон розчув дуже добре.

— А ти що, свинюко, хочеш мене виказати? Гляди, бо при першому слові тобі заткнуть пельку поліном, і попадеш ти на колесо.

— Так зостануться ж іще письмові докази, — нагадав йому спільник. — Та пані Ескоман дала мені листи до всяких високих осіб, бо вона щось пронюхала й хоче врятувати короля. Вона через це зовсім знавісніла, стара потіпаха.

Про всяк випадок герцог вирішив запам'ятати ту Ескоман. А своєму спільникові він заявив з усією величчю, що не покидає вельможу й личить йому навіть на сіннику чистильника срібла:

— Ти сам і той чоловік, що ти його вибрав, маєте ретельно виконати свій обов'язок. Крім служби, я знати нічого не хочу, — так наказав генерал-полковник.

І гордо випростався, хоч це й завдало йому дошкульного болю. А наслідок був той, що вбивця Равайяк, коли судовий писар впустив його до мансарди, застав герцога на ногах.

При такій нагоді писар знов роззирнувся по горищу — чи ніхто не підслухує. А герцог тим часом оглянув убивцю, і той видався йому підхожим для такого діла. Він був високий, плечистий, костистий, наче віл, і мав величезні руки. Його грізне обличчя теж було б підхоже, якби тільки не впадало так у очі серед юрби. Чуб, борода — власне, не руді, а темні з рудуватим полиском, також не дуже звичайні. Треба зауважити, що грізне обличчя теж не обов'язково виказує майбутнього вбивцю. В такої людини воно може бути підступним, а зовсім не тупо-кровожерним. Воно може мати на собі багато слідів, але злочини на ньому не відбиваються — ні тільки задумані, ні вже вчинені. Сліди на обличчі лишають звички — розпусні або вульгарні. Дрібний судовий попихач, якого нечисте сумління довело до самокатування і духовидства, одне слово, легкодух під фальшивою личиною, — цей чолов'яга не придатен для відвертого й чесного діла, коли можна так висловитись.

Судовий писар повернувся до комірчини, але зостався біля прочинених дверей — на чатах. До вбивці він мовив кілька побіжних слів — поки герцог д'Епернон розважав, чи не найкраще буде негайно віддати обох спільників у руки поліції. Король поставив на чолі своїх армій двох воєначальників-протестантів. Д'Епернон мав лишитись у Парижі, в нього навіть мрів здогад, що король усуне його з посади. Усуне з почестями — тільки через подагру, бо генерал-полковник піхоти повинен бути дужого людиною. Насправді король знищить його після першого ж переможного бою, він ніяк не може інакше, попри всю свою відразу до ката. «Я звільню його величність від такої необхідності: я видам йому його вбивцю з умовою, що він надасть мені армію. Про цього вбивцю говорить усе місто й озирається йому вслід, чи він іде в ліловому каптані, чи в зеленому».

— Метр Равайяк, — сказав герцог. — Ви ангулемець. Ви, як я чув, маєте себе за обранця. Я дуже радий.

Равайяк — глухо, погрозливо:

— Ласкавий пане, ваша пам'ять підводить вас. Ви мене знали ще задовго до того, як я став тим знаменитим убивцею короля, на котрого озирається вся вулиця. Ви послали мене до отців з Товариства Ісусового, і я звірився їм, щоб угамувати своє вразливе сумління. Ніхто не хоче мене зрозуміти. А тепер ось і ласкавий пан прикидається глухим.

Д'Епернон:

— Га? Що? Чи я так розчув? Ти знаменитий? У тебе є сумління? На коліна!

Равайяк — падає навколішки:

— Я покидьок. Та що з того, коли архангел дав мені засурмити в свою сурму!

Д'Епернон:

— Навіщо?

Равайяк:

— До цього я маю дійти своєю головою. Ніхто не скаже мені цього — ані архангел, ані ви, ласкавий пане, ані той канонік в Ангулемі, що дав мені ватяне серце, а в ньому скіпочку зі святого хреста.

Д'Епернон:

— Так він каже. Тебе не сприймають поважно, друже любий. Ти тільки пиндючишся. Відомий на все місто вбивця короля. Ти вже погорів, із тебе ніякого пуття, йди додому.

Равайяк — виймає ножа:

— Тоді я сам заколюсь у вас перед очима.

— Ніж без гостряка. І ним він хоче заколотися.

Равайяк — підхоплюється:

— Нікчеми, що ви знаєте про боротьбу з Незримим! Цей ніж украдений. У одній корчмі я почув голос: «Ножа ти повинен украсти». А на шляху, коли я йшов за якимсь возом, другий голос повелів: «Надломи його об воза». А третій голос, у Парижі біля монастиря Невинних немовляток…

— Невинних немовляток, — повторив за ним судовий писар.

Равайяк:

— За велінням третього голосу я, коли король проходив повз мене, жалібно окликнув його, щоб попередити. Бо вбивати його не попередженого не годилось. Але королівські жандарми відштовхнули мене.

Судовий писар:

— А ти був у ліловому чи в зеленому? Другого разу, будь ласкав, одягни того каптана, котрого король ще не бачив.

По тих словах і писар видобув ножа — з необламаним вістрям. Він стояв за спиною в Равайяка, і досить було вельможпому панові моргнути, щоб писар іззаду всадив того ножа в серце людині з таким небезпечним сумлінням. Як на людський розсуд, це була єдина рада, щоб убивства не викрили ще перше, ніж воно відбудеться.

Герцог безмовно зупинив його, і судовий писар сховав ножа — не без жалю. За цей труп він би виправив добру ціну. А коли король буде вбитий, хто заплатить тоді? На збиток писареві, вельможний пан думав те саме. «Краще не ризикувати, подумав д'Епернон. — Короля треба усунути. Щойно в мене й у самого ворухнулось сумління. Воно має паскудну звичку висувати розумні докази». І він спитав убивцю:

— А ти твердо наважився? Відповідай ясно. Писарю, пильнуй дверей. Тут ідеться не про богослов'я, а про політику. Що ти хотів спитати в короля біля монастиря Невинних немовляток?

— Насамперед я мусив його попередити, — відповів Равайяк, — Не годиться, щоб він умер не підготованим.

Д'Епернон:

— Даремна праця. Його всі остерігають, тільки марно. Він сам хоче цього.

Равайяк:

— А потім спитати його, чи це правда, що він хоче воювати з папою.

Д'Епернон:

— Спитай його солдатів, вони вже тішаться цим.

Равайяк:

— І останнє: чи справді гугеноти мають перерізати всіх добрих католиків.

Д'Епернон:

— Краще вигостри знов