Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

вишкірившись, подумала вона й перезавантажила систему. Ще

два пістолети вистрілили, і її барабанні перетинки мало не

полускали від цього. Час ніби затнувся на ходу. Кларісса не

розуміла, чи довго вона тиснула на кнопку, чи клацнула вона її.

Уже мало переключитися, подумала вона, але час — така

ненадійна штука. Світ знову затнувся. Аварійний режим.

Індикатор почервонів. Кларісса всміхнулася й заспокоїлася.

Вона бачила каскад помилок, наче сам корабель. Одна помилка

зчитаних даних вела до іншої, ситуація погіршувалася дуже

швидко. Нервова система «Бегемота» відчувала небезпеку, від

помилки, якої не могла визначити — робила все від неї залежне, щоб убезпечити себе або принаймні застерегтися від повного

колапсу.

Аварійний режим добіг кінця.

Вона озирнулася. Ешфорд стояв на своєму кріслі, напнувши

рукою обмежувальні паски та обпершись ногами в желе. Його

обличчя з роззявленою пащекою скривилося в розлюченій міні.

Його двоє солдатів з практично байдужими обличчями також

розвернулися до Кларісси та націлили на неї зброю.

Далеко за їхніми спинами, у протилежному кінці містка на

порозі дверей застиг Кортес. Він ніби напнув на себе маску

подиву й смутку. Ні, подумалося дівчині, цей не створений для

позаштатних ситуацій. І йому зараз тяжко. Раніше вона навіть

не помічала, наскільки він схожий на її батька. Мабуть, через

овал обличчя. Або форму очей.

Блимнуло освітлення. Кларісса відчула, що починає тремтіти.

Усе скінчилось. Для неї, для них. По спині пробіг морозець від

усвідомлення колапсу. Стало піднуджувати, та їй було байдуже.

«Я це зробила, Рене, — пронеслося в думках. — Ти мені показав

як, і я все зробила. По-моєму, я щойно всіх урятувала. Ми

врятували».

Ешфорд зловив у повітрі свій пістолет і націлився на Кларіссу.

Він тваринно загарчав. Позаду щось кричав і кудись нісся

Кортес. У руках старого був тазер, а скорботний вираз його

обличчя навіть приніс трохи розради. Приємно все ж таки було

знати в глибині душі, що цьому діду виявилося не однаково, що

з нею станеться. Іще раз блимнувши, світло остаточно зникло

якраз тієї миті, коли Ешфорд наставив на неї дуло пістолета.

Аварійні вогні чомусь не загорілись.

Усе потонуло в темряві. Ще раз десь загорілись лампи.

І потім знову настав морок.

Розділ п’ятдесят другий. Голден

Голден відкинув спорожнілий магазин і потягнувся по новий.

Проте замість нього пальці вхопилися лише за порожнечу.

Боє комплект він витратив неощадливо попри те, що очікував

знайти бодай один запасний магазин. Поруч із гвинтівки вела

вогонь Корін, у неї на поясі були запасні магазини для пістолета.

Навіть не спитавшись дозволу, Голден заходився їх знімати

і заряджати свою зброю. Дівчина зробила ще кілька пострілів

і зачекала, поки він не закінчить. Такий от у них виходив бій.

Кесс, пострілюючи, визирала з-за повороту. Кулі, які летіли їй

у від повідь, влучали деінде по її бік коридору, крім місця, де

вона засіла. Голден саме збирався крикнути їй, щоби та

вернулася в укриття, як повсюди згасли вогні.

Та й не тільки вогні. Сама фізика його стану зазнала суцільних

змін. Голден і його спинний мозок за ними не встигали.

Скажімо, нервова система скомандувала йому блювати, немовби

його щойно отруїли. Алгоритми реакції на подразники йшли

своїм перевіреним п’ятдесятьма мільйонами років еволюції

шляхом.

Нудота звалила Голдена на підлогу, і ця несподівана поява

сили тяжіння була тільки однією з численних перемін. Він гучно

стукнувся колінами об залізо, бо більше не носив скафандр.

Крім цього, це ще й означало, що Голден міг чути запахи.

У повітрі ширяв непевний болотистий аромат із присмаком

сірки. Внутрішнім вухом він не відчував жодних сил Коріоліса, а значить, вони не оберталися. Не гуділи й рушії — тяги на

«Бегемоті» не було.

Голден повів руками навколо себе. Він ніби бабрався в болоті.

Вологий ґрунт, дрібні камінці. І навіть щось, схоже