Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

відчував до Марго Бамборо не більш як удячність за медичну допомогу, і заперечував, що приносив чи надсилав їй подарунки, а ще надав слабеньке алібі на час її зникнення.

— Ні, більше мені нема чого додати,— нарешті промовив Датвейт, віддаючи аркуші назад Страйкові.

— Я теж хочу прочитати,— одразу сказала Донна.

— Це ніяк не пов’язано... це було сорок років тому, це в минулому,— мовив Датвейт.

— Твоє справжнє прізвище Датвейт, а я про це дізналася п’ять хвилин тому! Я маю право знати, хто ти такий,— люто сказала вона,— я маю право знати, щоб вирішити, чи я в біса не дурепа, що не покинула тебе після останнього...

— Гаразд, читай, уперед,— кинув Датвейт з непереконливою бравадою, і Страйк передав протокол Донні.

Читала вона заледве хвилину — й одразу вибухнула:

— Ти спав із заміжньою жінкою — і вона наклала на себе руки?!

— Я не... ми не... це трапилося одного разу, лише одного! Ніхто через таке не накладає на себе руки!

— То чому вона так учинила? Чому?

— Її чоловік був покидьок.

— Це мій чоловік покидьок. А я не вкорочую собі віку!

— Заради Бога, Донно...

— Що трапилося?!

— Нічого! — вигукнув Датвейт.— Ми проводили разом час — кілька хлопців з роботи з дружинами, й одного вечора я був з іншими приятелями й випадково зустрів Джоанну, яка була з якимись подружками, і... якась сучка переказала її чоловікові, що ми разом вийшли з пабу, і...

— А потім зникла лікарка, і до тебе прийшла поліція?

Донна підвелася на ноги, і зіжмакані Датвейтові свідчення затремтіли у неї в руці. Сидячи на бордовому покривалі, Робін пригадала день, коли знайшла діамантову сережку Сари Шедлок у себе в ліжку, і подумала, що трошки — зовсім трошки — розуміє, що відчуває зараз Донна.

— Я знала, що ти — клятий бабій і брехун, але три мертві коханки? Одна — це трагедія,— розлючено мовила Донна, і Страйк подумав, що зараз вони почують епіграму в дусі Оскара Вайлда,— але три?! Наскільки ж це чоловікові може в біса не щастити?

— У мене ніколи нічого не було з тою лікаркою!

— Комусь іншому це розкажи! — заверещала Донна і, звертаючись до Робін, мовила: — Два роки тому я зловила його в гостьовій спальні з однією з моїх найкращих подруг...

— Заради Бога, Донно! — заскиглив Датвейт.

— ...а півроку тому...

— Донно...

— ...я дізналася, що він крутить з однією з наших постійних пожилиць... а тепер...— почала Донна наступати на Датвейта, стискаючи його свідчення в кулаці.— Ти, мерзенний покидьку, що трапилося з усіма цими жінками?!

— Та я не причетний до їхньої смерті, чорт забирай! — сказав Датвейт, силкуючись видавити смішок, неначе не вірить власним вухам, проте вигляд він мав нажаханий.— Донно, припини... ти мене маєш за якогось убивцю?

— Ти чекаєш, що я повірю...

На подив Страйка, Робін зненацька підскочила на ноги. Схопивши Донну за плечі, вона всадовила її назад на стілець.

— Опустіть голову,— казала Робін,— опустіть голову.

Коли Робін заходилася розв’язувати фартух, туго зав’язаний у Донни на поясі, Страйк побачив, що Доннине чоло (єдине, що йому було видно, бо вона заховала обличчя в долонях) побіліло, як тюль позаду неї.

— Донно? — слабко зронив Датвейт, але його дружина прошепотіла:

— Тримайся від мене подалі, покидьку.

— Дихайте,— говорила Робін, присівши біля Донниного стільця.— Принеси їй води,— попросила вона Страйка, який одразу підвівся, зайшов у крихітну ванну й побачив на тримачі над раковиною пластянку для зубних щіток.

Майже такий самий блідий, як і дружина, Датвейт спостерігав, як Робін умовляє Донну попити.

— Посидьте,— мовила Робін до хазяйки готелю, поклавши руку їй на плече.— Не підводьтеся.

— Він якось причетний до їхньої смерті? — прошепотіла Донна, скоса дивлячись на Робін розширеними від приголомшення зіницями.

— Саме це ми і намагаємося з’ясувати,— у відповідь пробурмотіла Робін.

Обернувшись, вона значуще подивилася на Страйка, який мовчки погодився, що для Донни в її стані найкращі ліки — видобути інформацію з Датвейта.

— Маємо ряд питань, які ми хотіли б вам поставити,— сказав до нього Страйк.— Певна річ, ви не зобов’язані відповідати, але запевняю вас: буде краще для всіх, і для вас зокрема, якщо ви співпрацюватимете.

— Які питання? — зронив Датвейт, досі підпираючи двері. І раптом з нього полилися слова: — Я ніколи нікого не кривдив, ніколи, я не схильний до насильства. Донна вам підтвердить. Я її і пальцем не торкався, навіть у гніві, я не такий.

Але Страйк просто продовжував дивитися на нього, тож Датвейт мовив з мольбою:

— Слухайте, я ж сказав вам: з Джоанною... це була одна-єдина ніч. Я був ще хлопчак,— мовив він і, луною повторюючи слова Айрін Гіксон, докинув: — Замолоду часто робиш такі речі, хіба ні?

— Не тільки замолоду, а й у старості,— прошепотіла Донна,— і всі ті кляті роки, що їх розділяють...

— Де ви були,— спитав Страйк у Датвейта,— коли Джоанна наклала на себе руки?

— У Бренті,— відповів Датвейт.— За багато миль звідти! І мав свідків, які це підтвердили. Ми працювали парами, торгували кожен на своєму боці вулиці, і я був з типом на ім’я Пенніс,— Датвейт знову спробував засміятися. Ніхто не всміхнувся.— Пенніс, можете уявити, яке горе... ну, він був зі мною цілий день... Повернулися в контору пізно ввечері, а там купа хлопців, і вони кажуть: Гаммондові тільки-но повідомили, що його дружина вкоротила собі віку... Жах,— сказав блідий і пітний