Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Тобі:

— Отже, нам треба ретельно спланувати наш поступ, — сказав Тобі. — Ми маємо бути готовими до будь-яких несподіванок і постійно перевіряти землю під ногами. Катана допомогла нам упоратися з небезпекою раніше, але тут потрібна не лише сила, а й хитрість.

Кенджі:

— Тут згадуються кам'яні плити, які зсуваються за певної ваги. Ми повинні бути обережні і уникати ходити цими плитами. Можливо, найкраще розподілити вагу по всій команді, щоб не активувати пастку.

Саманта:

— А тут йдеться про приховані пружинні механізми, які можуть викидати стріли. Ці механізми активуються при різкому русі чи шумі. Нам треба рухатися тихо та уникати різких рухів.

Габріель:

— Ці малюнки показують каміння, що падає. Нам потрібно оглядати стелю перед кожним кроком та шукати ознаки слабких ділянок чи тріщин. Вони можуть зрадити наше становище та спровокувати пастку.

Монах:

— У цьому тексті згадується використання вогню для виявлення отруйних газів. Ми повинні мати при собі смолоскипи та перевіряти повітря на наявність небезпечних речовин перед тим, як увійти до нової кімнати.

Команда провела всю ніч, уважно вивчаючи сувої та обговорюючи стратегію для безпечного проходження підземного храму. Вони зрозуміли, що їх чекає нелегка подорож, повна небезпек і пасток, але вони були готові прийняти цей і знайти скарби генерала Такахасі.

ШЛЯХ ДО ПІДЗЕМНОГО ХРАМУ 

Наступного ранку команда була готова до відправлення. На світанку вони розпочали свою подорож до підземного храму, взявши з собою все необхідне для подолання пасток — мотузки, палиці, каміння та інші матеріали. Монах, що знав таємну дорогу, йшов попереду, ведучи їх густим лісом і вузькими стежками.

Тобі:

— Скільки часу забере наш шлях? — спитав Тобі, звертаючись до ченця. Він йшов позаду решти, уважно прислухаючись до кожного звуку в лісі. Думки про переслідувачів не покидали його.

Монах:

— Якщо все піде за планом, ми дістанемося до входу до підземного храму за три години, — відповів чернець, не обертаючись. — Дорога важка та звивиста, але я знаю кожен її вигин.

Кенджі:

— Нам треба бути на чеку, — тихо промовив Кенджі, наближаючись до Тобі. — Ми не знаємо, хто може йти за нами. Але мої брати тримають ситуацію під контролем.

Саманта:

— Тобі, ти виглядаєш напруженим, — зауважила Саманта, глянувши на його обличчя. - Все буде добре. Ми впораємося з будь-якою небезпекою, як завжди.

Габріель:

— Я думаю, що нам треба просуватися повільно та обережно, — додав Габріель. — Ліс тут густий, і якщо ми будемо надто галасливими, то можемо привернути увагу тих, хто переслідує нас.

Вони йшли вузькою стежкою, яка вела їх глибше в ліс. Дерева, здавалося, зімкнулися над ними, створюючи щільний навіс, через який лише зрідка пробивалися промені ранкового сонця. Тиша була майже відчутна, і кожен крок по покритій мохом землі здавався гулким у цій безмовності.

Монах рухався впевнено, час від часу оглядаючись, щоб переконатися, що всі йдуть за ним. Його глибокі знання про цей шлях були безцінними.

Тобі не міг перестати думати про переслідувачів. Він відчував, що хтось завжди був на крок за ними, і ця думка не давала йому спокою. Катана, закріплена біля його пояса, служила як зброєю, а й своєрідним компасом, попереджуючим про небезпеку.

Тобі:

- Як ти думаєш, Кенджі, - звернувся Тобі до свого друга, - що нас чекає попереду? Ми стільки вже пройшли, і тепер, здається, що все починається.

Кенджі:

- Я не знаю, Тобі, - відповів Кенджі, - але я вірю, що ми зможемо пройти через це. Ми маємо бути готові до всього. І якщо ти відчуваєш, що катана може допомогти нам, дотримуйся її знаків.

Вони продовжували йти, час від часу зупиняючись, щоб перевести дух і озирнутися. Кожен мав свій тягар, але спільна мета об'єднувала їх і надавала сил.

ОФІС "ЧЕРВОНОГО ДРАКОНА"

Густий тютюновий дим огортав кімнату, заповнюючи її запахом напруження та гніву. Якоб Бакстер, голова організації "Червоний Дракон", відчайдушно ходив з кута в кут, кидаючи злісні погляди на своїх підлеглих.

Якоб:

— Вони пішли якоюсь чортовою стежкою! — гаркнув він, ударяючи кулаком по столу. - Всім шукати цю стежку! Переверніть кожен камінь, прочешіть кожен кущ! Ми не можемо дозволити їм вислизнути з шоломом та катаною!

Його підлеглі стояли перед ним, похмуро опустивши голови. Ніхто не насмілювався заперечити чи перервати гнівний монолог свого боса. Якоб був відомий своєю жорстокістю та готовністю йти на крайні заходи задля досягнення мети.

  Підлеглий:

— Ми зробимо все можливе, щоб знайти їх, сер, — спробував заспокоїти його один із чоловіків. — Ми маємо людей по всьому лісі. Ми перекриємо їм усі виходи.

Якоб зупинився і важко зітхнув. Йому потрібно було повідомити свого замовника про те, що відбувається. Він узяв телефон і набрав номер Елліота Левіса.

  Якоб:

- Бос, це я, Якобе. Вважайте, що шолом і катана у нас у кишені, — почав він, намагаючись приховати своє роздратування. — Вони йдуть до скарбів. Ми їх перехопимо.

На іншому кінці лінії було чути спокійний і впевнений голос Елліота.

Еліот:

- Чудова робота, Якобе, - сказав Еліот, його голос звучав впевнено та спокійно. — Я вже вилітаю до Японії. Чекайте на мене там. Я хочу особисто переконатись, що все йде за планом.

Якоб:

- Зрозумів, бос, - відповів Якоб, стримуючи свій гнів. - Ми будемо чекати вас.

Після розмови з Елліотом Якоб швидко повернувся до своїх підлеглих.

Якоб:

— Бос скоро буде тут, — сказав він, його голос знову сповнився рішучістю. — Ми маємо бути готові. Нам потрібно захопити шолом і катану, перш ніж вони дістануться скарбів. Усім зайняти позиції. Це наш шанс!