Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма

class="p1">— Як ударить дзвін на Сен-Жермен л’Оксерруа.

— Ага, от чому той люб’язний німець, що служить у пана де Гіза... як бо його звати?

— Пан де Бем?

— Саме так. Так от чому пан де Бем звелів мені прибігти, як тільки ударять на сполох?

— Ви бачили де Бема?

— Бачив і говорив з ним.

— Де саме?

— В Луврі. Він завів мене туди, сказав пароль і...

— Дивіться.

— Чорт візьми! Це він сам.

— Хочете поговорити з ним?

— Не від того.

Морвель тихенько відчинив вікно. Справді, Бем проходив повз нього, а з ним чоловіка з двадцять.

— Гіз і Лотарінгія! — сказав Морвель.

Бем повернувся і, здогадавшись, що до нього мають справу, підійшов.

— А, це ви, пане де Морвель?

— Так, я; чого ви шукаєте?

— Готель „À la Belle-Étoile“, щоб попередити монсі Гогонна.

— Я тут, пане де Бем! — сказав молодий чоловік.

— А, добре, добре! Ви готоф?

— Так. Що треба робити?

— Що скаже монсір де Морфель. То бути добрий католик.

— Чуєте? — сказав Морвель.

— Так, — відповів Коконна. — А ви куди йдете, пане де Бем?

— Я?.. — сказав де Бем, сміючись.

— Так, ви?

— Я йду сказати один слов адміралу.

— Скажіть йому два, коли треба, — сказав Морвель, — і на цей раз якщо він встане від першого, то не встане від другого.

— Будьте певні, монсір де Морфель, будьте певні, та навчіть добре той молодий чоловік.

— Так, так, не бійтеся, Коконна — добрі гончі, а добрі собаки полюють з самої природи.

— Прощайте.

— Ідіть.

— А ви?

— Починайте полювання, ми прийдемо на здобич.

Бем пішов, і Морвель зачинив вікно.

— Чуєте, молодий чоловіче? — сказав Морвель. — Якщо у вас є особистий ворог, то хоч би він і не був гугенот, запишіть його в список, і він піде з іншими разом.

Вражений усім, що бачив і чув, Коконна дивився то на хазяїна, що прибирав грізні пози, то на Морвеля, що спокійно витягав список з кишені.

— Щодо мене, — сказав він, — ось мій список: триста чоловік. Хай кожний добрий католик зробить цієї ночі десяту частину роботи, яку я зроблю, і завтра не буде жодного гугенота в королівстві.

— Цс! — сказав Ла Гюр’єр.

— Що таке? — промовили разом Коконна і Морвель.

З башти Сен-Жермен л’Оксерруа пролунав перший удар дзвона на сполох.

— Гасло! — скрикнув Морвель. — Почали раніше?.. Мені казали, що тільки опівночі... То й краще! Коли справа йде про славу бога і короля, кращий той годинник, що поспішає, ніж той, що спізнюється.

Справді, з церкви Сен-Жермен л’Оксерруа чути було похмуре гудіння дзвону. Незабаром пролунав перший постріл, і майже зараз по тому світло від багатьох факелів осяяло, як блискавка, вулицю Арбр-Сек.

Коконна провів по лобу вогкою від поту рукою.

— Почалось, — скрикнув Морвель, — ходім!

— Одну хвилину, одну хвилину! — сказав хазяїн. — Перш ніж іти в похід, забезпечимо тил, як кажуть на війні. Я не хочу, щоб зарізали мою жінку і дітей, поки мене не буде вдома: тут є гугенот.

— Пан де Ла Моль? — сказав Коконна, аж підскочивши на місці.

— Так! Нечестивець сам ускочив вовкові в пащу.

— Як! — сказав Коконна. — Ви нападете на свого гостя?

— На нього я точив рапіру.

— О! о! — сказав п’ємонтець, насуплюючи брови.

— Я ніколи не вбивав нікого, крім своїх кролів, качок та курей, — перехопив шановний хазяїн готелю, — я не знаю навіть до пуття, як узятися за діло, щоб убити людину. Ну, я повчуся на цьому. І якщо зроблю щось не доладу, там принаймні не буде нікого, хто глузував би з мене.

— Чорт візьми, це не просте діло! — сперечався Коконна. — Пан де Ла Моль — мій товариш, пан де Ла Моль вечеряв зо мною, пан де Ла Моль грав зо мною...

— Так, але пан де Ла Моль єретик, — сказав Морвель, — пан де Ла Моль — засуджений на смерть; і якщо ми його не вб’ємо, то інші вб’ють.

— Не кажучи вже про те, — мовив хазяїн, — що він виграв у вас п’ятдесят екю.

— То правда, — сказав Коконна, — але чесно, я певен.

— Чесно чи ні, а вам доведеться колись заплатити; а коли я його вб’ю, ви поквитаєтесь.

— Ну, ну, не гайтеся, панове, — крикнув Морвель, — застрельте з аркебузи, убийте шпагою, молотом, таганом, чим хочете, тільки кінчайте, коли хочете прийти вчасно, як ми обіцяли, на допомогу панові де Гізу проти адмірала.

Коконна зітхнув.

— Біжу туди, — крикнув Ла Гюр’єр, — почекайте мене.

— Чорт візьми! — скрикнув Коконна. — Він мучитиме бідного хлопчину, може ще й пограбує. Піти собі та докінчити його, коли треба буде, і не дати вкрасти грошей.

З цією щасливою думкою Коконна й собі кинувся вгору по сходах за метром Ла Гюр’єром і незабаром наздогнав його, бо той дедалі уповільнював ходу, певне, під впливом своїх міркувань.

Коли він, а за ним Коконна, підійшли до дверей, на вулиці пролунало кілька пострілів. В ту саму хвилину почулося, що Ла Моль скочив з ліжка, і підлога рипнула у нього під ногами.

— От, чорт! — пробурчав Ла Гюр’єр, трохи стурбований. — Він, здається, прокинувся!

— І мені теж здається, — сказав Коконна.

— І він оборонятиметься?

— Він здатний і на таке. Скажіть, метр Ла Гюр’єр, чи не потіха буде, коли він вас уб’є?

— Хм, хм, — пустив хазяїн.

Але, почуваючи в руках добру аркебузу, підбадьорився і дужим ударом ноги вибив двері.

Він побачив Ла Моля, що стояв позад ліжка, без капелюха, але зовсім одягнутий, з шпагою в зубах і з пістолетами в руках.

— О! о! — вимовив Коконна, роздимаючи ніздрі, як справжній дикий звір, що почув запах крові. — Справа стає цікавою, метр Ла Гюр’єр. Ну, ну, вперед!

— А схоже, що мене хочуть убити! — скрикнув Ла Моль, блискаючи очима. — І це ти, нещасний?

Метр Ла Гюр’єр відповів на слова його тим, що підняв аркебузу і націливсь у молодого чоловіка. Та Ла Моль помітив це і, коли пролунав постріл, упав