Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

ГЛАВА 12

    Адель розбудив дзвінок у двері: довгий, пронизливий, нестерпний. А сон був такий гарний, аж занадто. Ще й картинки такі реалістичні: теплі обійми, цілунки. Сіла на ліжку й якусь мить намагалася збагнути, чи це точно сон? Диван де вчора заснув Лекс був порожнім, навіть постіль прибрана. Наче й не було його там. Та й вона, думала, що довго не зможе заснути на новому місці, а сама провалилася в глибокий сон, тільки голова доторкнулася до подушки.           

    Котра зараз година? Та це питання переймає її набагато менше, ніж те, хто жме з усієї сили на дверний дзвінок. Може це якісь чорні ріелтори прийшли по душу Володарського? Або ще гірше, Арестов дізнався про їхню втечу, підключив усю поліцію міста і ось вони вже під дверима!

    Та з коридору лунав жіночий голос.

    Коханка Олексія? То може вона не все знає про свого тілоохоронця і все ж таки особисте життя в нього існує, та ще й яке?

   Підійшла ближче та прислухалася. Квартирка досить невеличка, стіни теж без жодної звукоізоляції.

- Олексійчику, привіт! – Роздався томний жіночий голос, - я тут млинці затіяла, а борошно скінчилося, а  тітка Марія й підказала, що бачила тебе пізно увечері з якимось хлопчиною, от я й здогадалась, що ти вдома. Дай думаю зайду по сусідськи, борошна попрошу, а потім млинцями пригощу.

   Від такого нахабства у Ади перехопило дихання. А до магазину пройти три хвилині не варіант? Й хіба вона схожа на хлопчину? Ну хіба що зовсім трішки. Та якщо пригадати, була вдягнена дійсно, як хлопчик, та ще й кепка, приховувала пів обличчя.            

- Оксано, я не впевнений, що в мене є те борошно! Звісно погляну, але тут майже не мешкаю, тож навряд чи знайду, - спокійним тоном відповів молодий чоловік.            

- Я тут почекаю, доки ти поглянеш, - Оксана впевнено вдиралася на його територію.

Треба однозначно з цим щось робити.                             

- Доброго ранку, - Ада вийшла з засідки й привіталася.                       

- Здрасті, - процідила здивована дівчина.                         

    Вдягнута сусідка була якраз так, щоб до одиноких хлопців по борошно ходити. У коротесенькому шовковому халатику чорного кольору. Та й накручені буклі на голові і приліплені вії, наче весь хвіст у білки видерла, стиль радше для вечірки, аніж для сусідської розмови. Чи це натяк такий, що «я у мами гарна із самого ранку».                 

    Олексій повернувся за декілька хвилин з пакетом борошна у руці.

- Ось знайшов, тримай! – Ткнув їй пакет у руки, а сам поглянув на Аду.      

- Ти вже прокинулася? Вирішив тебе не будити, ти так солодко спала, - посміхнувся й поклав свою теплу долоню їй на спину, а вона вже вся сиротами почала вкриватися.    

     Ох мабуть і тішиться він з цієї вистави. Кинув би дівок ще на декілька хвилин й волосся летіло б у різні боки.

     Оксана невдоволено стисла пухкенькі губи й вилетіла кулею.

- Мені здалося, чи у неї одна вія відклеїлася? – Не стрималася від коментарю Адель.

- Ходімо, я приготував каву, по дорозі заїдемо поснідати, - з легкою посмішкою промовив Лекс.

- І багато у тебе таких сусідок? – Запитала дівчина, смакуючи свою вранішню каву.

    Він промовчав, лише поглянув на неї з під лоба, так поглянув, що її щоки спалахнули яскравим вогнем.              

     Та Володарський потішається зараз з неї: з її реакції, з її ревнощів. Адель веде себе, як маленьке дівчисько, коли хтось із незнайомих посягнув на улюблену іграшку.            

   От же ж демон у штанях! Де він узявся весь такий правильний?

- То що робимо далі? – Нарешті запитав він.

- Про що ти? – А серце зрадницьки підскочило й вдарилося об грудну клітину.

- То мені приснилося твоє прохання навчити тебе стріляти? – Лукаво перепитав він.

    Якщо до цього їй лише здавалося, що він з неї глузує, то тепер вже стовідсотково – це так!

- Ні, не приснилося, я справді тебе просила! – Видихнула вона.        

- Чудово, тоді поквапся, туди ще їхати з годину то точно, - промовив Лекс й покрокував у кімнату, перевдягнути спортивні штани та майку.         

    Адель же ж спочатку вирішила привести себе до тями за допомогою прохолодного душу. Занадто багато емоцій для одного ранку. Треба перестати вести себе, як його дружина. От тільки чи допоможе, якщо вона, як мантру буде весь час повторювати, що він лише її охоронець?       

    Володарський відкрив шафу й дістав старі сині джинси й захисного кольору футболку. Для закинутого полігону саме те що треба.                          

     Як вдало Адель відвадила цю набридливу сусідку Оксану. Він вже почав думати, що на шию та шалена почне вішатись. Ледь спровадив її минулого разу, а тут тільки поріг переступив і вже дзвонить. Дивно, як у вечері вистачило розумі не припертися.         

    Він все ще потішався над реакцією Аделі. Хоч й з вигляду спокійна, а коси вирвала б у Оксанки, вже через маленький привід. Буде й надалі стверджувати, що він лише для неї тілоохоронець?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍