Томас Еріксон - В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти

Нитки, які виступають на швах сорочки, або документ з орфографічними помилками — у порівнянні з обдумуванням нової ідеї все це не так важливо.

Це повторюється в різних сферах. Я маю знайомих, які безнадійні в ставленні до часу. Вони охоче погоджуються на щось, та вони оптимісти, коли йдеться про обговорений час. Не має значення, на яку годину ви домовитеся, — ці люди ніколи не приїдуть вчасно. Сьома, сім тридцять, восьма. Це зовсім неважливо. Вони спізняться в будь-якому разі. А коли вони говорять про це, то намагаються торгуватися, ніби спізнилися не на 45 хвилин, а всього на 15. Що цікаво, вже за певний час вони самі ж вірять у своє незначне запізнення, та це вже не так важливо. Більшість із нас смиренно чекатиме, тому що навіть звичайна присутність цих людей стане родзинкою вечора.

Поглянь, я можу жонглювати — усіма кеглями одночасно!

Нам потрібно трохи поговорити про такий недолік ЖОВТИХ, як нездатність залишатися сконцентрованими впродовж тривалого часу. ЖОВТИЙ завжди відкритий до нових емоцій. І тут ми торкаємося першопричин неймовірної відкритості ЖОВТИХ до свіжих речей, ідей та вражень. У світі так багато нового!

А оскільки «новий» виступає синонімом «хорошого», найкращий розвиток подій — коли постійно щось відбувається. Інакше наш друг

ЖОВТИЙ втратить свій фокус. Він не може не нудьгувати, слухаючи певну історію з відповідними деталями та фактами, які насправді є досить важливими. ЖОВТОМУ це не цікаво, і він втратить свою концентрацію.

Чим він займеться тоді? Все просто. Чимось іншим. Він почне жонглювати. Проблема полягає в тому, що хоч він і зможе жонглювати кеглями протягом певного часу, він не зможе покласти їх у відповідну скриньку на відповідне місце. Натомість він просто вийде з кімнати, а всі кеглі несподівано стають проблемою іншої людини. На зустрічі він цілком може почати гратися на телефоні чи ноутбуці або ж переписуватися з людиною, яка сидить поруч. Спочатку зменшивши звук, тому що вірить, що ніхто з присутніх цього не помітить. Звичайно, це не так, люди навколо вже починають дратуватися. Та якщо ніхто нічого не скаже, все продовжиться. У цьому плані ЖОВТІ схожі на маленьких дітей — вони прекрасно перевіряють межі дозволеного. ЖОВТІ будуть продовжувати, доки хтось від злості не наступить їм на ногу. І, звісно, ЖОВТОМУ буде боляче, він просто хотів...

Той факт, що їм швидко стало нудно, має набагато масштабніші наслідки, ніж просто невелике набридання під час зустрічі. ЖОВТИМ складно справлятися з повсякденною дрібною роботою на зразок адміністрування. Хоча, як завжди, більшість ЖОВТИХ сперечатиметься з написаним мною. У своїх очах вони здатні справитися навіть з цим. Втім, якщо ми подивимося на послідовну роботу: її недотримання може поставити під загрозу ефективну реалізацію якогось проекту.

Новий проект — чудово! Складіть нову та динамічну команду з неординарних особистостей — зроблено! Розробіть план та концепт діяльності — ви жартуєте? Вже зроблено! Працювати, як навіжений, на початку, щоб прискорити процес становлення? Так. Але що потім? Спостереження за тенденціями в розвитку проекту — надзвичайно неприємна річ. Це означає, що ви постійно аналізуєте вже зроблену роботу, що віддає рутиною. ЖОВТИЙ не можете зберігати концентрацію протягом тривалого часу, щоб мати можливість працювати на довгій дистанції. Він краще переконав би себе, що ви маєте впевненість у людях.

Веселий випадок стався, коли я тренував представників відділу продажів на великому комерційному ТВ-каналі. Я займався з молодою та розумною менеджером-жінкою, яка вже укладала серйозні біз-нес-угоди. Ми виявили негативні риси її характеру — після того, як вона відчайдушно намагалася переконати мене, що навіть недоліки можуть бути позитивними — і тепер мали скласти план, згідно з яким вона працювала б над своїм особистісним розвитком. План дій почав розвалюватися вже після першого пункту: коли вона почне?

Вона не могла почати в той самий день, оскільки це було по третій, а завтрашній день переповнений важливими зустрічами. Вона мала б розпочати наступного тижня, але там був запланований виїзд. Можливо, ще за тиждень вона все-таки візьметься за роботу над планом. Тобто вона провалила завдання, ще навіть почавши виконувати його.

Я! Я!! Я!!!

ЖОВТІ не обов’язково більш егоїстичні, ніж інші, однак здаються такими постійно. І чому? Переважно це пов’язано з тим, як проходить діалог, оскільки практично завжди ЖОВТІ говорять про себе. І коли співрозмовник не настільки цікавий та захоплюючий, ЖОВТІ зупинять його, щоб направити хід розмови в більш цікаве русло — нерідко пов’язане з їхньою власною особистістю.

Я згадую продавця, з яким зустрівся на конференції, організованій фармацевтичною компанією на початку 2000-х. Густав відображав всі недоліки ЖОВТОГО темпераменту, і проблема полягала в тому, що сам він абсолютно не помічав цього. Він дуже рідко говорив про щось інше, окрім себе й того, чим він займався, до того ж загалом поводив себе так, ніби він був секретарем конференції, а не спілкувався зі мною. Я маю свої методи боротьби з такими людьми. Однак до того, як я вплину на їхню поведінку спеціально підібраними словами, вставленими під час зробленої ним паузи, мені цікаво поспостерігати за ЖОВТИМИ довше.

Декілька прикладів: кожного разу, коли я задавав питання групі, Густав піднімав руку, маючи відповідь. Швидко та рішуче — все добре, якби не той факт, що Густав нерідко говорив цілковиту нісенітницю. Він просто говорив перше, що приходило йому в голову, адже елементарно не міг тримати свої думки при собі. Коли я жестом демонстрував, що хочу почути думки колег Густава, він без зайвих складнощів вклинювався в поле мого зору й продовжував говорити своє.

Коли я почав адресувати свої питання конкретних людям, — звертаючись до них по імені, — Густав однаково не замовкав. Доволі вражаюче, правда? Він міг трохи поговорити, після чого запитати у Свена: «Ти теж думав про це, так?» Свен похитав головою. «Чому ти запитуєш мене?» Він звик до цього. І Густав продовжував говорити цілий ранок, до того як я зміг справитися з ним. Він запнувся під час розмови, і я мав пару секунд на свої слова.

Густав ніколи не дозволяв іншому вступати в розмову, а все, що, прозвучало з його вуст, мало сприйматися, як євангелійська істина. Він виснажив всіх у кімнаті, навіть не задумуючись про те, що переживають інші дев’ятнадцять учасників конференції. Найкумедніше те, що всі навколо розуміли, що насправді відбувається, та ніхто не міг зупинити Густава. Вони дивилися на мене з легким відчаєм в очах, сподіваючись, що я знаю, як змусити Густава замовкнути.

Вже