Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

Я невинно й пустотливо всміхнулася та, зігнувшись, вдягнула трусики. Отак краще. Принаймні тепер я в тому вигляді, до якого ми обоє звикли.

— Я тобі вже казала — достатньо, щоб ти був слухняним зайчиком. Та ти, мабуть, цього не вмієш.

— Я вмію багато чого, Елізабет, тобі й не снилося, — багатозначно мовив бос, й чомусь в мене шкіра вкрилася сиротами, хоча в кімнаті було тепло, навіть спекотно.

«Та не розв’язувати рушники очима», — подумки додала я.

— Тоді можна зостатися, бути привітними й приязними з усіма, затьмарити нареченого з курвою. А ще, о, тобі сподобається — подарувати їй щось, якусь попільничку, нехай палить частіше. А потім влаштувати катастрофу.

— Бессі Болтон, ти не припиняєш дивувати мене, — зачарованим тоном зізнався бос.

— Двадцять тисяч неабияк збуджують мою винахідливість.

— Тільки її? — здійнявши брову, спитав Тоні.

Я спеціально витримала паузу, щоб подражнити його, а потім кивнула.

— Так, лише її.

Ось тепер ми й справді скидалися на пару… Пару лиходіїв. Та нарешті діяли разом.

Лишалося вигадати катастрофу.

З нею виникли проблеми — нічого не спадало на думку. І поки бос поїхав на закупи — він поставив собі за мету знайти попільничку у вигляді легень з емфіземою й написом: «Це твоє майбутнє, дорогенька», — я згадувала всі фільми й книжки, в яких було хоч трошки помсти. І все ще не накидала жодних ідей.

Час до вечора й початку свята спливав, в саду збиралися гості, офіціанти вже розносили шампанське під вимкненими гірляндами, а фотографи споглядали за усім цим крізь свої об’єктиви. В моїй голові досі була пустка.

Та ось Петра промайнула в білій довгій атласній сукні, яка відкривала плечі, облягала її кістляве тіло й була мрією кожної дівчини, і я збагнула, що потрібно робити, прибираючи кінчиком язика яскраво-рожевий крем з трояндовою водою від канолі в кутику рота.

Висячі в боса на лікті й усмішкою підтримуючи розмову з якимсь диваком у помаранчевому пухнастому піджаку, я вихопила з натовпу знайоме обличчя. Чи це не Карло? Той хлопець з ресторану, що запав на мене? Непомітно як ніндзя він пересувався поміж запрошених з тацею, заставленою келихами. Те, що треба!

— Вибач, любий, я зараз, — тихенько прошепотіла я.

Тоні заінтриговано наморщив лоба та відпустив мене, перед цим ніжно цьомкнувши в щічку. Сьогодні з роллю партнера він справлявся бездоганно. Та солоденького вночі за це не отримає, зате й подушкою по пиці йому теж не прилетить.

Згода якось сходити разом на каву — невелика ціна за те, що я попросила зробити Карло. Та коли гомін натовпу в саду розірвав вереск нареченої, ми з Соретті переглянулися — воно було того варте. Після такого вечора ми повкладалися в одне ліжко й, якщо забути про його спроби наспівати десь біля моїх грудей колискову, спали як ті янголята-немовлята, без жодного докору сумління, бо їм просто невідомо ще, що це таке.

Тоді мені здавалося, я бачила Петру вперше, гаразд, вдруге й востаннє, і мені це просто зійде з рук. Усі ми інколи помиляємось.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно