Ольга Островська - Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

6.2

– Про що ви? Я не розумію.

− Звичайно, − хмикає він. – У вашому світі ці поняття… розмиті, називаються, здається, езотеричними й вважаються псевдонауковими. Розвинути ж у собі здатність відчувати свою енергію та енергії, що вирують у навколишньому, можуть далеко не всі. Я не буду зараз заглиблюватися, тим паче що наші раси таки мають вагомі відмінності, тож деякі моменти тобі будуть просто не зрозумілі. Поясню коротко.

Чоловік підіймається і неквапно оминає моє крісло. Не встигаю я збагнути, що відбувається, як його долоні охоплюють мою голову, пальці лягають на скроні. Я завмираю, як кролик під лапою хижака. Серце в грудях тремтить від крапельки страху і... хвилювання. Трішки загрубілі подушечки відчуваються моєю шкірою так гостро, так... гаряче.

− Ви, жінки, на відміну від нас, здатні легко черпати енергію з навколишнього, накопичувати та віддавати. Це у вашій природі. Представниці твоєї раси роблять це несвідомо, поверхнево, не замислюючись, беруть, віддають… Але не ти. Твої внутрішні резерви дуже глибокі, − я відчуваю, що він схиляється до мене, продовжує говорити майже мені на вухо.

Від цього голосу, від жару його рук, по моїй шкірі бігають мурашки. В сонячному сплетінні щось тріпоче. Відчуваю, як наповнюється тіло чимось невагомим, гарячим, немов у венах тече чиста сила. І болю, як учора, більше немає. Лише млосний жар.  

− Будь-яка куарда на твоєму місці, після майже повного виснаження, відновлювалася б не менше ніж тиждень. Власне, вона не зберегла б дитину на твоєму місці. Будь-яка інша, звичайна дівчина твоєї раси віддала б усе ґвалтівнику і забула, що сталося, повністю і безповоротно. І куард у її утробі просто б не зародився, йому б не вистачило енергії. А ти одразу після зачаття закрилася повністю, і цим зберегла все для дитини та змогла протриматися, поки вас не притягло до порталу. І зараз ти приймаєш мою енергію так легко, як може приймати тільки пов'язана після повного злиття.

Мені зараз так добре, що я вже ледве вловлюю зміст його слів. Очі мимоволі заплющуються, а з губ зривається уривчастий видих, майже стогін. Але ж треба зібратися з думками. Зараз, коли він згоден зі мною говорити та пояснювати.

– Приймаю? – уточнюю пошепки.

− Приймаєш, − підтверджує з бентежною хрипотою куард, і його дихання ворушить волосся на моїй скроні. − І даєш свою натомість. Дуже смачно. Дякую, солодка моя.

Хапаю ротом повітря і різко розплющую очі. В першому пориві хочу відсторонитися, але чоловік мене випереджає, забираючи руки. І чому мені раптово стає так порожньо без них?

Ні. Я не хочу так реагувати. Мені не можна.

– Що… що ви зробили? − Ні, мій голос не тремтить. Не тремтить, я сказала!

− Підживив твій резерв, щоб ти швидше відновилася, − повідомляє Рок, сідаючи назад у крісло навпроти. І як тоді на сходах, я неочікувано для себе просто знаю, що він зараз дуже задоволений. Наче отримав несподіваний подарунок.

– Це для дитини? – уточнюю і всіма силами намагаюсь відмахнутись від цих дивних думок.

А чи не морочить він мені голову? Чомусь мені здається, що трохи є.

− І для дитини, − знову смикає куточком рота в натяку на посмішку. Точно морочить. − Що ти ще хотіла спитати, Соломіє?

− Що означає аманте? − виривається в мене питання. І я відразу намагаюся пояснити свій інтерес. – Мені б не хотілося бути причиною конфліктів у вашому… замку. І якщо…

− Тобі нема про що турбуватися, Соломіє. Ти майже правильно зрозуміла значення цього слова та роль сьєри Емарі в моєму житті. Вона виконує обов'язки моєї коханки та добровільно ділиться своєю енергією. Але ці відносини договірні й припиняться, як тільки в них відпаде моя фізична потреба.

Ага, а ця Емарі теж так вважає? Щось я глибоко сумніваюся. І навіщо він мені це каже? Мені яка різниця?

Те, що адамір знав, як саме я зрозуміла його слова, нагадує мені про ще одну нагальну проблему. Може він просто здогадався, а може й прочитав. Не хочу я, щоб мої думки були доступні усім навколишнім.

– Жозелін сказала, що більшість куардів можуть хоча б частково читати думки. Що ви, швидше за все, запропонуєте мені поставити блок, і навіть порадила погодитися. Якщо ви можете, будь ласка, зробіть це. Я згодна.

− Можу. І справді збирався запропонувати тобі. Тільки після нашої розмови, – відверто зізнається Рок з іронічним смішком. – Але я хочу, щоби ти розуміла. Я цей блок поставлю, і я ж зможу його зняти.

− Тільки ви?

– Ще імператор. Більше ніхто, – звужує він очі.

Ого. Звучить надійно. Тим паче… Навіщо мої думки їхньому імператору?

− Добре, − киваю я зі згодою.

Чоловік схиляє голову набік і на його губах з'являється натяк на посмішку. Киває задумливо, після чого вимовляє:

− Мені приємно, що ти мені довіряєш і що готова добровільно впустити у свій розум. І блок я тобі обов'язково поставлю, щойно егіт завершить твоє навчання.

Про цю штуку за вухом я вже, щиро кажучи, встигла забути. Щодо довіри... а який я маю вибір? Дозволити всім нишпорити в моїх думках? Краще вже комусь одному. Тому, хто вже це робив і не завдав шкоди. Мало того, врятував мене і мою дитину, і досі продовжує допомагати. До того ж привів до себе додому.

Хто зна, що мені доведеться тут побачити чи почути. Навряд чи йому захочеться, щоб я випадково та ненавмисно видала якісь деталі чи таємниці, які іншим куардам знати не треба.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно