Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Я ж знаю, – продовжила Емрада, – що буває, коли нещасна маленька демониця порушує наказ архідемона, чи не так, о, мій повелителю?

– Буває страшна кара, – похмуро озвався Есмонд. – І я, здається, просив не згадувати про мою демонічну класифікацію.

– Архідемонові не подобається, коли його так називають?

– Ні!

Святі стихії… Я підписала договір з архідемоном?!

Якщо до цього моменту я була дівчиною досить блідою, то зараз, напевне, аж посіріла від раптового усвідомлення. Есмонд же скривився. Здається, він не надто хотів, щоб я дізналась про його, хм, расові особливості. Хвіст засмикався так, що я аж відчула, як б’ється пухнаста китичка об мою спину.

– О, – Емрада ласкаво всміхнулась, – здається, твоя наречена не чекала, що  ти маєш настільки великий вплив? Невже ти не розповів їй, ким є насправді?

Зараз він її приб’є. А люди досить тендітні істоти, і їм краще не бути присутніми поруч з архідемонами, що намагаються пристукнути демоницю третього порядку.

– Есмонд справді не любить, коли хтось так відверто говорить про його статус, – ласкавим і трохи писклявим від страху голосом промовила я. – Він вважає це надмірним та зовсім не потрібним вихвалянням. Тож я дійсно злякалась… Але не того, що почула – адже у Есмонда нема від мене таємниць, – а того, як він може покарати жінку, яка так вперто заходить на заборонену територію.

Я розуміла, що можу виглядати по-дурному, говорячи всі ці слова, особливо якщо Есмондові до архідемона, як до неба рачки. Ой, краще б я зараз осоромилась, а він був звичайнісіньким…

– Звісно, я не міг не повідомити Мелісі про свій статус, – промовив Есмонд. – Крім того, архідемони, Емрадо, досить помітні. Вона не могла не знати, хто я такий, оскільки бачила мене в бойовій трансформації.

– Смілива дівчина, – гмикнула Емрада. – Взагалі, я здивована. Ти ж в бойовій формі просто величезний…

Я, власне, бачила тільки перехід у неї, і тоді Есмонд, на наше з Алісою і бабусею щастя, так і не продемонстрував себе у всій красі. Якщо чесно, мені і того, що було, вистачило з головою! Однак чоловік зараз так посміхався, що я не могла не підтримати його брехню.

– Дійсно, я була вражена, – охоче кивнула я, – і шокована тим, наскільки він величезний… І прекрасний водночас.

– Он як, – примружилась демониця.

– Кохання змушує нас інакше ставитись до того, чого боялись раніше, – всміхнулась я.

– Що ж, тобі пощастило, Есмонде. Люди зазвичай нас бояться, – примружилась майстриня. – Але гаразд, не наполягатиму ні на чому… Що я можу зробити, окрім я покликати твою чудову наречену до окремої кімнати, аби зробити заміри? Чи ти хочеш спостерігати?

Я подумки побажала демониці буцнути себе власними рогами. Ото вже… Нахаба! Вона ж спеціально провокує, явно уловлюючи нотки мого страху. Та я б її…

Есмонд зиркнув на мене, немов нагадуючи про те, що я мушу лишатись спокійною, тоді посміхнувся Емраді та промовив:

– Ні, у мене багато роботи. І, моя люба подруго, дуже раджу тобі не мучити Мелісу зайвими питаннями. Бо якщо вона втомиться чи засмутиться, я вважатиму винною в цьому саме тебе, а ти ж… Не хочеш, аби ми посварились, правда?

О так, Емрада цього зовсім не хотіла. Я не зовсім розумілась на демонічних погрозах, та, судячи з того, як жінка миттю спохмурніла, вона не сильно бажала почути те, що тільки-но сказав їй Есмонд. В простих словах було стільки небезпеки, що майстриня вирішила перестати дражнити чоловіка та спокійно промовила:

– Що ж, тоді де ми можемо працювати?

Есмонд відвів нас до вітальні, чомусь вирішивши, що нема чого Емраді робити у моїй кімнаті. І хоча у «власній» спальні я, ймовірно, почувалась би дещо комфортніше, наполягати ні на чому не стала. Мені зовсім не хотілось, щоб ця демониця побувала на моїй території та змогла там лишити якийсь свій слід. Там ще якось треба спати!

– Ми зараз лише зробимо заміри, – промовила Емрада, уважно роздивившись мене. – І обговоримо деякі моделі з каталогу. Я все зроблю і пришлю завтра зранку.

– Так швидко? – вигнула брови я.

– О, у мене дуже прудкий цех. Есмонд не розповідав? – гмикнула вона.

– Він не вдавався у деталі, – пояснила я.

– Я маю цілу зграю прядильних павуків, – пояснила Емрада. – Що ж, Мелісо… Знімай сукню, по ній я заміри не зроблю.

Хай неохоче, але я все-таки підкорилась. Емрада була права, зробити заміри через тканину сукні неможливо, вони виявляться неточними. Тож я лишилась у своїй тонкій сорочці та білизні і терпляче чекала, доки демониця обміряє мене своєю тонкою зачарованою стрічкою. Поруч з нами у повітрі завис блокнот, і зачароване перо записувало всі дані.

 – Чудово, просто чудово. – вимірюючи мою талію, пробурмотіла Емрада. – Що ж, я розумію Есмонда… Ти гарненька. І на наших не схожа, в тебе якась інша аура. Хоча все одно дивно.

– Що дивно? Те, що архідемон має стосунки з простою людською дівчиною?

– Ні, – похитала головою демониця. – Це якраз нормально, Есмонд, думаю, поділиться з тобою часточкою демонічного вогню, аби випадково не спалити в момент пристрасті… Але мене дивує те, що він відмовився від своєї ідеї отримати все-таки сніжну відьму! І стати тим самим… З давнього пророцтва.