Діана Вінн Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

шматок олівця, горох для Феннінгового горохостріла, срібна монета в три пенси, про яку він не знав, пігулка від кашлю, ковтях пилу, ще ковтях, шворка, мармурова кулька, старе металеве перо, ще канцелярські резинки, ще ковтяхи, ще шворки. Та й усе. 

Очі Доктора Поусона пронизали його. 

— Ні, це не все! Що ще в тебе лишилося? Булавка для краватки. Її теж здихайся. 

Неохоче Крістофер відстібнув гарну срібну булавку для краватки, яку Тітка Еліс подарувала йому на Різдво. Але очі Доктора Поусона продовжували пронизувати його. 

— А! — сказав Доктор Поусон. — І ця дурничка на твоїх зубах. Час її зняти. Витягай її з рота і клади на стіл. На чорта лисого вона тобі здалася? 

— Щоб мої зуби не росли криво, — досить роздратовано сказав Крістофер. Хоч як сильно він ненавидів брекети, ще більше він ненавидів, коли його за них ганять. 

— А що не так із кривими зубами? — рявкнув Доктор Поусон, вищиривши зуби. Крістофер аж сахнувся цього видовища. Зуби Доктора Поусона були коричневі і росли абияк в усіх напрямках, ніби потолочений коровами паркан. Крістофер замружив очі, щоб цього не бачити, а Доктор Поусон проревів: 

— Тепер виконай закляття левітації знову! 

Крістофер стиснув зуби, які в порівнянні видалися доволі рівними, а без брекетів ще й гладенькими, і знов обернувся до дзеркала. Він ще раз зазирнув у нього, ще раз промовив слова і ще раз звів руки в повітря. І щойно його руки піднялися, він відчув, як щось зірвалося з ними — зірвалося, як очманіле. 

Усе в кімнаті здійнялося вгору, окрім Крістофера, дзеркала, булавки для краватки, брекетів і грошей. Ці останні зісковзнули на підлогу, коли стіл ринув угору, але були підхоплені килимом, який поплив слідом. Крістофер поспішно відступив із килима і дивився, як усе витає навколо нього — усі годинники, кілька столів, стільців, килимків, картин, ваз, прикрас, а також Доктор Поусон. Він велично здійнявся вгору разом із кріслом, як повітряна куля, і врізався в стелю. Стеля вигнулася пухирем, люстра розпласталася по ній врізнобіч. Згори почувся тріск, крик і неймовірний свист повітря. Крістофер відчув, що дах будинку злетів і завис на півдорозі до неба, а слідом за ним полетіло горище. Відчуття було неймовірне. 

— СПИНИ ЦЕ! — загарчав Доктор Поусон. 

Крістофер винувато опустив руки. 

Миттю все почало сипатися донизу. Пірнув стіл, занурився килим, вази, картини й годинники посипалися довкола на підлогу. Крісло Доктора Поусона пішло на дно разом із рештою, за ним попадали уламки люстри, але сам Доктор Поусон спустився плавно, явно наклавши на себе якісь доречні чари. Вгорі над ними громовісно приземлився дах. 

Крістофер добре чув, як падає черепиця й тріщить комин, а також стогони й удари поверхом вище. Здавалося, верхні поверхи намагаються пробитися до землі. Стіни кімнати покоробилися, і з них осипався тиньк, а вікна вигнулися і розлетілися на друзки. Ще п’ять хвилин уламки й друзки опадали, а пил зсідався ще довше. Доктор Поусон сидів посеред руйновища в клубах пилу, втупившись у Крістофера. Крістофер і собі втупився в нього, ледь стримуючись від сміху. 

У кріслі, що навпроти Доктора Поусона, раптом матеріалізувалася маленька старша пані. Вона була вбрана в білу нічну сорочку і мереживний чепець поверх білого волосся. Пані сталево посміхнулася Крістоферу. 

— Тож це був ти, дитинко, — сказала вона Крістоферові. — Марі-Елен в істериці. Ніколи так більше не роби, інакше я накладу на тебе Кару. Я й досі відома завдяки своїм Карам, знаєш. 

Сказавши це, вона зникла так само раптово, як і з’явилася. 

— Моя стара матір, — сказав Доктор Поусон. — Зазвичай вона прикута до ліжка, але, як бачиш, ти її добряче розворушив. Як і все решту. 

Він сів і подивився на Крістофера трохи довше, і Крістофер намагався не розсміятися. 

— Срібло, — сказав зрештою Доктор Поусон. 

— Срібло? — спитав Крістофер. 

— Срібло, — повторив Доктор Поусон. — Срібло — це та штука, яка тебе стримує, Крістофере. Не питай мене зараз чому. Можливо, ми ніколи не докопаємося до суті, але самі факти безперечні. Якщо ти хочеш працювати з магією, тобі варто відмовитися від грошей, окрім мідних монет і золотих соверенів, викинути булавку для краватки й здихатися цих дурних брекетів. 

Крістофер подумав про Татка, про школу, про крикет, і його охопили гнів і розчарування, що дало йому сил сказати: 

— Але я не думаю, що хочу займатися магією, пане. 

— Звісно, ти хочеш, Чанте, — сказав Доктор Поусон. — Щонайменше наступні шість місяців. 

І поки Крістофер думав, як би йому заперечити, щоб не бути надто грубим, Доктор Поусон видав нове потужне ревіння: 

— ТИ МУСИШ УСЕ ПОСКЛАДАТИ НА МІСЦЕ, ЧАНТЕ! 

Саме це Крістофер і мусив робити. Решту ранку він ходив навколо будинку, підіймався на кожен поверх, потім вийшов у сад, поки Доктор Поусон їхав поруч з ним у кріслі й показував, як начаровувати замовляння-відновлення, щоб припинити руйнування будинку. 

Здавалося, Доктор Поусон ніколи не покидає свого крісла. За весь той час, що він провів із ним, Крістофер жодного разу не бачив, щоб Доктор Поусон ходив. Близько полудня Доктор Поусон послав своє крісло в політ до кухні, де кухарка сиділа в зажурі посеред розбитого глечика масла, розлитого молока, уламків розбитих мисок, погнутих каструль і фартухом витирала сльози. 

— Ви тут не поранилися? — гарикнув Доктор Поусон. — Я першим ділом наклав відновлення, щоб мати певність, що плита не вибухне і не підпалить дім, чи ще щось подібне. Воно тримає, правда ж? Водогін в безпеці? 

— Так, пане, — схлипнула кухарка. — Але ланч зіпсовано, пане. 

— Доведеться нам разок з’їсти на ланч що попало, — сказав Доктор Поусон. — До сьогоднішнього вечора кухню має бути полагоджено. 

Його крісло крутнулося на місці, щоб він міг глянути Крістоферові в обличчя. 

— До вечора, — сказав він, — цю кухню буде полагоджено. Жодних підтримувальних замовлянь. Усе наново. Я покажу тобі як. Не можна виводити кухню з ладу. Це найважливіша частина будинку. 

— Впевнений, що так і є, пане, — сказав Крістофер, уважно розглядаючи гору-живіт Доктора Поусона. 

Доктор Поусон зиркнув на нього: 

— Я зможу пообідати в коледжі, — сказав той. — Але моя матір потребує догляду. 

Решту дня Крістофер лагодив кухню, складав докупи череп’я посуду, збирав і відновлював розлите молоко, а також кулінарне шеррі, рівняв вм’ятини в каструлях й запечатував небезпечні уламки на задвірках. Поки він цим займався, Доктор Поусон сидів у кріслі, зігріваючись вогнем у плиті й гарикаючи подеколи: 

— Тепер склади яйця докупи, Чанте. Спершу тобі знадобиться замовляння, щоб їх підняти, потім замовляння-очищання, яке ти застосував до молока. І потім ти можеш перейти до замовляння лагодження. 

Поки Крістофер працював, кухарка, яка явно боялася Доктора Поусона ще більше, ніж Крістофер, снувала навколо нього, намагаючись спекти торт і приготувати печеню. Так чи інак, але Крістофер того дня, напевне, вивчив більше практичної магії, ніж за два з половиною семестри в школі. До вечора він зовсім замучився. Доктор Поусон гарикнув: 

— Поки що можеш піти до свого батька. Завтра будь тут рівно о дев’ятій. Нам залишилося оглянути решту будинку. 

— О Господи! — застогнав Крістофер, надто втомлений, щоб виявляти ввічливість. — Може хоч хтось взагалі допомогти мені? Я вже засвоїв цей урок. 

— Що навело тебе на думку, що був тільки один урок до