Діана Вінн Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Крістофер пошкандибав до вмебльованих кімнат, несучи брекети, гроші й булавку для краватки, загорнувши їх у сіру носову хустинку. 

Татко звів очі від столу, заваленого аркушами з гороскопами. 

— Ну? — спитав він із похмурим нетерпінням. 

Крістофер упав у грудкувате крісло. 

— Срібло, — сказав він. — Срібло заважає мені вдаватися до магії. І я сподіваюся, що маю-таки більше, ніж одне життя, бо Доктор Поусон збирається мене загнати до смерті. 

— Срібло? — сказав Татко. — От лихо! Ой, лишенько-лихо! 

Він був дуже сумний і замислений, коли їв капустяний суп і сосиски, які подали на вечерю. Після вечері він сказав: 

— Синку мій, я мушу тобі зізнатися. Це моя провина, що срібло заважає тобі виконувати магію. Коли ти народився, я начарував не тільки твій гороскоп, але й кожне відоме мені замовляння, щоб наворожити твоє майбутнє. І можеш уявити мій жах, коли кожне із провіщень пророкувало, що срібло для тебе означатиме небезпеку, а то й смерть. 

Татко почекав, постукуючи пальцями по аркушу з гороскопом і замислено втупившись у стіну. 

— Аргент, — сказав він замислено. — Аргентум — означає срібло. Чи міг я зрозуміти все неправильно? 

Він знову опанував себе. 

— Що ж, тепер пізно щось робити з цим, хіба що знову мушу попередити, щоб ти не мав справ із Дядьком Ральфом. 

— Але чому це твоя провина? — спитав Крістофер, дуже стривожений ходом Татусевих думок. 

— Долю не обманеш, — сказав Татко. — Я мав би це знати. Я наклав найсильніше моє замовляння і зробив усе від мене залежне, щоб нейтралізувати срібло для тебе. Срібло чи будь-який контакт зі сріблом, здається, миттєво перетворює тебе на звичайну людину без жодного магічного дару — і тепер я бачу, що в цьому є свої небезпеки. Як я розумію, ти володієш магією, коли не торкаєшся срібла? 

Крістофер втомлено розсміявся: 

— О так. Як навіжений! 

Татко трішки просвітлів. 

— Яке полегшення. Тоді моя жертва не була марною. Як ти, можливо, знаєш, Крістофере, я дуже нерозважливо втратив гроші твоєї Матусі і власні, вклавши їх туди, куди, як я думав, звелів мені гороскоп. 

Він сумно похитав головою: 

— Гороскопи заплутані, особливо щодо грошей. Як би то не було, зі мною покінчено. Себе я розглядаю як поразку. Ти — все, заради чого мені лишилося жити, синку. Будь-який успіх, який мені доведеться спізнати, я спізнаю завдяки тобі. 

Якби Крістофер не був такий втомлений, він би вирішив, що це, безперечно, безвихідь. Навіть попри втому він вирішив, що засмучений очікуванням, ніби тепер мусить жити заради батька, а не сам по собі. Чи буде це чесно, задумався він, скористатися магією, щоб зробити себе відомим гравцем у крикет? Можна ж змусити м’яч летіти, куди тобі хочеться. Чи Татко вважатиме це за успіх? Але Крістофер надто добре розумів, що Татко так не вважатиме. 

Його очі злипалися, а голова хилилася додолу. Коли Татко відіслав його спати, Крістофер упав на рипучий матрац і заснув як убитий. Він хотів, щиро хотів вирушити в Проміжок і розповісти Такрою про все, що сталося, але був або надто втомлений, або надто наляканий, що Татко може здогадатися… Якою б не була причина, він тієї ночі не бачив жодних снів. 

Розділ десятий 

Наступні три тижні Доктор Поусон так сильно завантажив Крістофера роботою з відновлення будинку, що той щоночі падав у ліжко надто виснажений, щоб снити. Щоранку, коли Крістофер приходив, Доктор Поусон вже сидів у кріслі, чекаючи на нього. 

— До діла, Чанте! — гарикав він. 

Крістофер призвичаївся відповідати: 

— Справді, пане? Я думав, ми збиралися влаштувати собі вихідний, як учора. 

З боку Доктора Поусона було дивним те, що він жодною мірою не заперечував проти таких зауважень. Коли Крістофер звик до нього, він виявив, що Доктору Поусону скоріше було до вподоби, коли люди чинять йому опір, і щойно він це виявив, то зрозумів, що насправді не ненавидить Доктора Поусона — або хіба тією мірою, якою ненавидять раптову грозу, що заскочила зненацька. Він усвідомив, що йому досить приємно відновлювати будинок, адже, можливо, те, що йому дійсно подобалося — це викликати справі дієві чари. 

Кожне замовляння, яке виконував Крістофер, мало практичну користь. Це було набагато цікавіше, ніж ті дурнички, якими він займався у школі. І важку працю було легше витримати, раз він міг говорити Доктору Поусону таке, за що шкільні вчителі нам’яли б йому вуха та ще й погрожували б відшмагати хворостиною за зухвальство. 

— Чанте! — рявкав Доктор Поусон зі свого крісла на середині моріжка. — Чанте! Комини праворуч перекошені! 

Крістофер балансував на черепиці даху, тремтячи на вітрі. Того дня дощило, тож він мусив підтримувати замовляння-навіс для даху й моріжка, поки працював. Він випрямляв комини чотири рази поспіль. 

— Так, пане, звісно, пане! — відгукувався він. — Чи хотіли б ви, щоб я заодно обернув їх на золото? 

— Припини це, або я змушу тебе так і зробити! — волав Доктор Поусон. 

Та коли Крістофер пішов лагодити кімнату матері Доктора Поусона, він схибив, коли спробував поводитися з нею в той же спосіб. Жінка сиділа на ліжку, заваленому купою тиньку зі стелі, маючи вигляд доволі спокійний і стриманий, вона в’язала на спицях щось довге й смугасте. 

— Я врятувала окуляри, дитинко, — зауважила вона з приємною усмішкою. — Але це все, на що вистачило моїх сил. Будь такий ласкавий, полагодь спершу нічний горщик, і вважай себе щасливчиком, що він був іще не використаний. Ти знайдеш його під ліжком. 

Крістофер витягнув три білі великі уламки і взявся до роботи. 

— Зладнай їх пряменько, — сказала стара пані Поусон, її в’язальні спиці вицокували. — Переконайся, що ручка не крива і золотий обідець навколо краю рівненький. Не лишай незручних грудок або негарних випинів, дитинко. 

Її голос був ніжний і приємний і все перебивав замовляння. Зрештою, Крістофер роздратовано запитав: 

—  Можливо, ви бажаєте, щоб я ще й усипав його діамантами? Чи тільки букет троянд на дні намалювати? 

— Дякую, дитинко, — сказала пані Поусон. — Букет троянд, будь ласка. Гадаю, це розкішна думка. 

Доктор Поусон, який сидів у кріслі, склавши руки, переповнився радістю від Крістоферового сум’яття. 

— Сарказм невигідний, Чанте, — рявкнув він. — Для троянд необхідне закляття створення. Слухай уважно. 

Після того Крістофер мусив узятися за кімнату покоївки. Потім — полагодити весь водогін. 

Доктор Поусон дав йому вихідний у неділю, тож Татко міг узяти його до церкви. Крістофер, який тепер знав, що може зробити, тішив себе мрією розплавити шпиль церкви, як свічку, але він ніколи б насправді не наважився так зробити, поки Татко розсудливо крокував поруч із ним. Натомість він досліджував усе в інший спосіб. 

Щоранку, ідучи на Трампінгтон-роуд, Крістофер намагався спонукати дерева, що росли уздовж неї, змінити порядок. Він став у цьому таким досвідченим, що незабаром міг відсувати їх у довгу лінію вздовж й гуртувати у лісок наприкінці дороги. 

Увечері, хоч який був утомлений, він не міг втриматися від спроби поліпшити смак страв. Але чари з їжею були нелегкими. 

— Що клали в сосиски в ці дні? — зауважив Татко. — Вони мають смак полуниць. 

Потім настав ранок, коли Доктор Поусон закричав зі свого крісла