Френк Херберт - Єретики Дюни

class="p1">— Скільки ще копій Всечесних Матрон ми зробили?

— Чотири, Пане.

— Жодної не викрито?

— Ні, Пане.

— Ці четверо мусять повернутися до серцевинного світу Всечесних Матрон і дізнатися про них усе. Одна з чотирьох мусить повернутися до нас з тим, про що довідалася.

— Це неможливо, Пане.

— Неможливо?

— Вони відокремилися від свого джерела. Так вони діють, Пане. Вони — нова клітина й поселилися на Гамму.

— Али ми б, напевне, могли…

— Даруй, Пане. Координати їхнього світу в Розсіянні були включені лише до програми не-корабля, а потім вилучені.

— Їхні сліди цілковито стерті? — У його голосі чулися розчарування і розгубленість.

— Цілковито, Пане.

Катастрофа! Він насилу впорався з думками, стримуючи напад шаленства.

— Ніхто не сміє довідатися, що ми тут зробили, — пробурмотів він.

— Від нас ніхто нічого не довідається, Пане.

— Які таланти вони розвинули? Які сили? Швидко!

— Вони те, чого можна сподіватися від Превелебних Матерів Бене Ґессерит, але без їхніх меланжевих пам’ятей.

— Ви певні?

— Жодного сліду цього. Як ти знаєш, Пане, ми…

— Так, так, я знаю. — Він змахнув рукою, наказуючи їй замовкнути. — Та ця стара була такою зарозумілою, такою…

— Даруй, Пане, але час підганяє. Ці Всечесні Матрони довели сексуальну насолоду до досконалості, далеко за межами того, що досягли інші.

— Отже, наші інформатори сказали правду.

— Вони повернулися до первинного тантризму й розвинули власні способи сексуальної стимуляції, Пане. Завдяки цьому здобувають поклоніння своїх послідовників.

— Поклоніння, — видихнув він. — Вони перевершують у цьому Розпорядниць схрещення з Сестринства?

— Всечесні Матрони вважають, що так, Пане. Маємо ми продемон…

— Ні! — Від цього відкриття з Ваффа сповзла ельфійська маска, і він прибрав вираз Пана-домінанта. Лицепляси покірно схилили голови. На обличчі Ваффа з’явився радісний вираз. Тлейлаксу, що поверталися з Розсіяння, розповіли правду! Простим відбитком свідомості він підтвердив існування нової зброї і сповістить про неї своєму народу!

— Які будуть твої накази, Пане? — спитала старша. Вафф повернувся до своєї ельфійської маски.

— Ми дослідимо цю справу, повернувшись до серцевини Тлейлакса в Бандалонгу. Тим часом навіть Пан не наказує Всечесним Матронам. Це ви мої пані, доки ми не звільнимося від цікавих очей.

— Звичайно, Пане. Чи маю я тепер передати накази іншим назовні?

— Так, і от мої накази: цей не-корабель не має повертатися на Гамму. Мусить зникнути безслідно. Ніхто не повинен вижити.

— Як накажеш, Пане.

***

Технологія, подібно до багатьох інших видів діяльності, спрямована на уникання інвестиційних ризиків. Наскільки можливо, виключається невизначеність. Інвестиція капіталу підлягає цьому принципу, бо люди загалом віддають перевагу передбачуваності. Мало хто розуміє, яким деструктивним це може бути, які суворі обмеження накладає це на змінність, а тим самим робить цілі популяції фатальним чином вразливими до приголомшливої манери, з якою наш Усесвіт кидає гральні кості.

Іксіанська оцінка, Архів Бене Ґессерит

Наступного ранку після свого першого випробування в пустелі Шіана прокинулася у священницькому комплексі й побачила, що її ліжко обступили люди в білих шатах.

Священники і священниці!

— Вона прокинулася, — сказала священниця.

Шіану обхопив страх. Вона підсунула ковдру під саме підборіддя, вдивляючись у ці напружені обличчя. Знову збираються покинути її в пустелі? Вона спала глибоким сном утоми в найм’якішому ліжку, на найчистішій постелі за все своє восьмилітнє життя, але знала: усе, що роблять священники, може мати подвійне значення. Їм годі вірити!

— Ти добре спала? — Це та сама священниця, що заговорила першою. Це була сива жінка вже в літах, з білим каптуром із пурпуровою облямівкою на голові. Старечі очі водянисті, але жваві. Світло-сині. Кирпатий ніс над вузьким ротом і випнутим підборіддям.

— Порозмовляєш із нами? — наполягала жінка. — Я Канія, твоя нічна опікунка. Пам’ятаєш? Я допомогла тобі вкластися в ліжко.

Принаймні тон голосу був заспокійливим. Шіана сіла і краще придивилася до всіх цих людей. Вони боялися! Ніс пустельної дитини міг розпізнати характерні феромони. Для Шіани це було простим і безпосереднім спостереженням: цей запах означає страх.

— Ви хотіли завдати мені шкоди, — сказала вона. — Навіщо ви це робили?

Люди довкола неї обмінялися збентеженими поглядами.

Шіанин страх розвіявся. Вона відчула новий порядок речей, а вчорашнє випробування в пустелі означало подальші зміни. Згадала, якою послужливою була ця старша жінка… Канія? Минулої ночі ледь не плазувала перед нею. З часом Шіана засвоїла, що кожен, хто рішуче пішов назустріч смерті й вижив, розвиває нову емоційну рівновагу. Страхи минущі. Цей новий стан був цікавим.

Коли Канія відповідала, її голос дрижав:

— Воістину, Дитино Божа, ми не хотіли завдати тобі шкоди.

Шіана розгладила покривала на колінах.

— Мене звати Шіана. — Це була пустельна чемність. Канія вже назвала своє ім’я. — Хто ці інші?

— Їх відішлемо, якщо ти не хочеш... Шіано. — Канія вказала ліворуч, на жінку з квітучим обличчям, в одежі, схожій на її власну. — Крім, очевидно, Алгози. Вона твоя денна опікунка.

Алгоза присіла в кніксені.

Шіана пильно оглянула лице, одутле від вологи, тяжкі риси в ореолі пухнастого білявого волосся. Тоді зненацька перевела погляд на чоловіків у групі. Вони зосереджено дивилися на неї з-під примружених повік, дехто з виглядом тремтячої підозри. Сильно пахло страхом.

Священники!

— Відішліть їх геть. — Шіана змахнула рукою в бік священників. — Вони харам! — Це було грубе слово, найгірша лайка для опису найгіршого зла.

Священники вражено позадкували.

— Згиньте! — наказала Канія. Годі помилитися: на її обличчі читалося злорадство. Канію не зарахували до нікчемних. Та цих священників, вочевидь, затавровано як харам! Мусили зробити якусь огиду перед Богом, раз послано дитину-священницю покарати їх. Канія не сумнівалася у гріховності священників. Вони рідко ставилися до неї так, як вона того заслуговувала.

Наче побиті собаки, священники схилилися, позадкували й покинули кімнату Шіани. Серед тих, хто вийшов у коридор, був історик-промовець на ім’я Дромінд, смаглявий чоловік, вічно в роздумах, — він впивався в ідею, наче дзьоб птаха-стерв’ятника у шматок м’яса. Коли двері кімнати за ними зачинилися, Дромінд сповістив переляканим компаньйонам, що ім’я Шіана є сучасною формою древнього імені Сіона.

— Ви всі знаєте місце Сіони в історії, — промовив він. — Вона служила Шай-Хулудові в його переході від людської подоби до Розділеного Бога.

Стірос, поморщений старий священник з темними губами та ясними блискучими очима, здивовано глянув на Дромінда.

— Напрочуд цікаво, — сказав він. — Усна історія запевняє, що Сіона відіграла ключову роль у Його переході з одного в багатьох. Шіана. Ти думаєш…

— Не забуваймо про переклад святих Божих слів, зроблений Хаді Бенотто, — перебив його інший священник. — Шай-Хулуд у багатьох місцях згадує Сіону.

— І не завжди прихильно, — нагадав йому Стірос. — Згадайте її повне ім’я: Сіона ібн-Фуад аль-Сеєфа Атрідка.

— Атрідка, — прошепотів інший священник.

— Мусимо ретельно її вивчити, — промовив Дромінд.

Молодий аколіт-посланець поквапом підійшов через коридор до групи й роздивлявся присутніх, доки не помітив Стіроса.

— Стіросе, — сказав посланець, — мусите негайно звільнити цей коридор.

—