Людмила Петрівна Іванцова - Сердечна терапія

в моїй голові у картинку після розповіді пані Антоніни і після того, як я знайшла ваші сторінки у соцмережі. Щось було не так.

— Я вас розумію, не виправдовуйтесь. Але... Але я тепер сам наче не у своїй тарілці. І що тепер робити? Хотів як краще...

— Я вас теж розумію. І те, що ми сидимо тут, а ваша дружина про це не відає, має підтвердити моє ставлення до вас і щире хвилювання через цю ситуацію. Звісно, я не мала права втручатись і ще менше — розкривати вам таємницю її «сповіді». Але ж ваш план спрацював проти вас!

— Не переймайтесь. Ви все зробили правильно. Адже це я заварив кашу — вигадав Соню, хотів оживити стосунки... Думав, ревнощі можуть розбудити її почуття... Тепер виглядаю старим дурнем, — знизав плечима професор.

— Ну чому ж ви старий?! — вихопилося у Яни, вона раптом знітилася, почала щось шукати у своїй сумочці, а щоки її спалахнули.

— Дякую. Дурень, але не такий уже й старий, — засміявся професор. — Але ж ми маємо з Тонею сина вашого віку!

— Ні, трохи молодшого, — винувато всміхнулася на його жарт Яна, — я в курсі, Вадим. Він лікар.

— Так, хороший хлопець, щиро захоплений своєю роботою, я за нього радий, хоча колись мріяв, щоб він пішов моїми слідами — у науку. Хороший фізик-атомник, вузький спеціаліст на межі теорії та практики, як виявилося, доволі затребуваний у світі. Хоча, може, воно й на краще. А я працював у різних країнах, бував на різних атомних станціях...

— А Антоніна казала, що ви викладали та писали дисертації...

— Ну, і це також. Останнім часом. Я просто не завжди розповідав їй про свої відрядження. Точніше, не все розповідав, — усміхнувся професор, — не хотів її хвилювати. Ось вона і думає, що прожила життя з фізиком-теоретиком... Хоча, направду, вона ніколи особливо і не цікавилася, що саме я роблю. Ходжу на роботу. Отримую зарплатню. Їжджу на конференції. Запрошують працювати за кордон. Там добре платять. Її це влаштовувало. Знаєте... Мені все життя здавалося, що десь всередині неї є ще не відкритий резервуар тепла, турботи, ніжності... Але ніби захований під саркофагом. Як той четвертий реактор на Чорнобильській атомній. Чому так сталося? Може, це моя провина, не зміг достукатись до неї, може, щось із нею було раніше не так, і складено було те жіноче у сейф... Але хіба можна вимагати від людини любові? Виставляти якісь претензії... Хоча... Найдивнішим у нашому довгому шлюбі було не це, а сам факт шлюбу. Я й досі не розумію, чому вона тоді погодилась. Обрала мене. Адже я тоді ще був ніхто. Зародок науковця. Молодий і недосвідчений...

— Вибачте, а у вас до Антоніни були інші дівчата?

Професор уважно подивився на Яну, і вона вже пожалкувала, що запитала. Але він усміхнувся самими очима і відповів:

— Була одна... Але вона про це не здогадувалася. — Чоловік хитро всміхнувся лише очима, а потім по-батьківськи накрив своєю рукою складені на столі «замочком» зап’ястя Яни і простодушно розсміявся. Молодій жінці в цю мить перехопило подих, і сльози завмерли в очах, готові підступно викрити її емоції.

18

Цього зимового дня після нічного чергування молодий лікар Вадим Соломатін відпочивав удома. Він замовив телефоном піцу, заварив великий кухоль чаю і всівся за комп’ютер. Бажання виспатися його ще не накрило, тож можна було поблукати Інтернетом, відписатися знайомим, скачати кілька нових фільмів. На своїй сторінці у соцмережі він знайшов повідомлення від Анжелиної приятельки Марти. Воно було дивним, як на його чоловічу логіку: «Вадюхо, ми з Анжелкою останній тиждень класно відривалися, лікуючи її стрес. Боюся, якщо ти найближчим часом не вживеш заходів до перемир’я, твої шанси впадуть до нуля».

Що це було? Подружку дійсно турбує душевний стан його «колишньої»? Водить її розважатися по клубах, але при цьому хоче їх помирити? А навіщо це їй? Здається, і раніше Марта не була його щирою прихильницею, принаймні її бойфренд, котрий продавав багатим клієнтам квадроцикли, справляв на дівчат більше враження, ніж простий хірург. А може, це стратегічний хід самої Анжели через подругу, щоб спонукати його до примирення? Чи навпаки — показати, що саме він проґавив?

Вадим замислився, оглядаючи помешкання, яке не так давно втратило сліди жіночої присутності. З шафи зникли Анжелині речі — численні особисті дрібнички, сувеніри, плюшеві іграшки, біжутерія, капці з очима та вушками. З ванної кімнати пощезали пляшечки з лаком для нігтів, купа тюбиків та ємностей невідомого призначення, рожевий станок для гоління, манікюрний набір, машинка для випрямляння волосся, кругла щітка для їхнього закручування, запропали махровий та шовковий її халати, напільні ваги та електрична зубна щітка. Ключі від квартири він знайшов у поштовій скриньці, коли повернувся з роботи.

Після тієї сварки в Макдональдсі він повіз Олександру зі Стасею до травмпункту (назад вони рушили на таксі), а потім лишився в лікарні — додому йти не хотілося. І от наступного дня, повернувшись із роботи, Вадим уже не виявив ознак проживання в його квартирі жінки. Анжела з’їхала, не лишила навіть записки. Поклавши руку на серце, Вадим розумів, що витратив би більше сил на чергове з’ясування стосунків, ніж на споглядання залишеного Анжелою умовно-сімейного плацдарму. Тоді він був їй навіть вдячний за те, що обійшлося без сцен і розмов. Роздягнувся, вимив руки, дістав із бару пляшку горілки, випив чарку, закусив яблуком, що лежало на столі у плетеному кошику, і ввімкнув телевізор.

Випуск новин сповіщав співвітчизників про тайфуни, пожежі, землетруси, зіткнення потягів, військові дії, масові отруєння та політичну боротьбу. Що важив на тлі цього глобально-планетарного безладу крах стосунків однієї пари, яка за рік із гаком так і не стала парою, не склеїлася, не зрослася? Одиничний випадок, який віддзеркалював загальну дисгармонію світу. Вадимові не хотілося думати, хто тут був правий, хто винний. Звісно, і він не святий, але останнім часом кількість та агресивність Анжелиних претензій мала протилежну дію — йому вже нічого не хотілося виправляти, змінювати в їхніх стосунках, кортіло сховатися десь на недосяжній відстані або поставити між ними якийсь фільтр. Спочатку він навіть подумав, чи Анжела, бува, не вагітна. Адже в такому стані жінки нерідко стають дратівливими, капризними та непередбачуваними. Але ні, вона з цим не поспішала і дуже уважно уникала небажаних наслідків постільних стосунків.

Від згадки про тілесне кров ударила Вадимові у