Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

ними із парапету. Перестріляти з гвинтівки по одному. Але план був не такий. Потрібно було справити враження. Передати повідомлення. Будь-яка поліція спершу пускала гарматне м’ясо, а вже потім бралася до переговорів. Вони ж бо й очікували зустріти опір, і Батлер із радістю виконував наказ.

Він подивився крізь щілину для листів і — який щасливий випадок! — побачив пару очей, що дивилися крізь окуляри прямо на нього. Хіба міг він утриматися?

— На добраніч, — сказав Батлер і штовхнув двері могутнім плечем.

Ельф відлетів на кілька метрів і приземлився в кущах. Джульєтта засмутиться.

Вона обожнює рододендрони. Одного вирубали. Лишилося ще кілька.

Батлер натягнув куртку з капюшоном і ступив за поріг. Ось вони, розтяглися як ніндзя-шпигуни з фільму. Якби не професійна зброя, що стирчала за кожним паском, видовище було б майже комічним.

Він непомітно опустив палець на курок і пішов просто на них. Товстунець на другій годині віддавав накази. Це було зрозуміло, бо голови решти повернулися в його напрямку.

Ватажок щось наказав, і команда схопилася за зброю для ближнього бою. Розумно, бо інакше вони б просто поранили своїх. Час переходити до дій.

— Доброго вечора, джентльмени, — сказав Батлер. Не втримався. Хотілося подивитися, як вони підстрибнуть із переляку. Тієї ж миті його пістолет вистрілив.

Першою жертвою став капітан Кельп. Йому в шию впився дротик із титановим наконечником. Капітан повільно опустився на землю, немов повітря перетворилося на воду. Іще двоє попадали, не встигнувши навіть зрозуміти, що відбувається.

Мабуть, то дуже болісно, — відчувати, що ти втрачаєш перевагу, яку мав кілька століть, подумав Батлер.

Залишки першого загону прийшли до тями і повставали. Але вони зробили помилку, чекаючи на накази, яких так і не почули. Батлер скористався нагодою і почав бійку. Та хіба вона потрібна йому, іще одна перевага?

Якусь долю секунди слуга вагався. Ці істоти були такі маленькі, як діти. Але тоді Граб лупонув його по ліктю кийком, і Батлера шарахнуло розрядом у тисячу вольт. Уся симпатія до маленьких чоловічків зникла, як і не було.

Батлер ухопився за кийок і замахнувся, немов битою, на другий кінець якої причепили ельфа. Граб скрикнув, відділився від кийка і полетів прямо на трьох своїх товаришів.

Батлер не зупинився, і кийок відправив у нокдаун іще двох ельфів. Один хоробрий малюк заліз йому на спину і тикав своїм кийком. Батлер на нього впав. Щось хруснуло, тикання припинилося.

Раптом йому в підборіддя уперлося дуло. Якомусь офіцерові вдалося дістати зброю.

— Не рухайся, Хлопче Бруду, — почув дворецький приглушений голос. Пістолет мав досить серйозний вигляд. У капсулі сердито булькнула охолоджуюча рідина. — Не змушуй мене стріляти.

Батлер підвів очі до неба. Інша раса, а кліше такі самі. Він відмахнувся від ельфа долонею. Чоловічок, певне, відчув, що на голову йому звалилося небо.

— Тепер не стрілятимеш?

Батлер підвівся. Навколо нього лежали непритомні ельфи. Перелякані, так. Але ж ніяк не мертві. Місію виконано.

Проте один хлопець придурювався. Коліна він тримав стуленими. Батлер підняв його за шию, легко обхопивши її великим і вказівним пальцями.

— Ім’я?

— Г-граб... Тобто, капрал Кельп.

— Так, капрале, передай своєму командирові, що наступного разу, коли я побачу тут озброєних ельфів, перестріляю зі снайперської гвинтівки. Жодних дротиків. Панциробійні кулі.

— Так, сер. Снайперська гвинтівка. Зрозумів. Усе по-чесному.

— Добре. Тобі дозволяється забрати поранених.

— Дуже люб’язно з вашого боку.

— І якщо на якомусь санітарі хоч блисне зброя, я підірву кілька мін, що приховав на території.

Граб мало не вдавився, його обличчя за візором геть зблідло.

— Неозброєні санітари. Ясно.

Батлер опустив ельфа на землю, обсмикнув туніку кремезними пальцями.

— І останнє. Слухаєш?

Капрал енергійно закивав.

— Потрібен ельф для переговорів. Той, що приймає рішення. Аж ніяк не офіцер, якому потрібно радитися з начальством. Зрозуміло?

— Добре. Тобто, мені здається, що добре. На жаль, я один із таких офіцерів. Бачите, я навіть не можу дати гарантій, що все буде добре...

Батлеру закортіло дати хлопцеві добрячого стусана.

— От і добре. Я зрозумів. Замовкни!

Граб послухався, міцно стиснув губи і кивнув.

— Отак. А тепер позбирай усю зброю і шоломи і склади їх у купу. Потім можеш іти.

Граб набрав повітря. Гм, можна іще погратися в героя.

— Не можу цього зробити.

— Хіба? Чому?

Граб випрямився.

— Офіцер ЛЕП ніколи не залишає своєї зброї.

Батлер кивнув.

— Слушно. Та варто було спробувати. Іди.

Граб досі не міг повірити у власну вдачу, тож поспішив до командної вежі. Єдиний ельф, що лишився на ногах. Трабл хропів носом у гравії, а Граб розмовляв із Брудним Монстром. От мамуся дізнається!

Холлі сіла на краєчок ліжка, вхопилася за металевий каркас. Повільно піднялася, напружуючи руки. Ліктьові суглоби мало не викрутилися. Вона постояла кілька секунд і впустила каркас на цементну підлогу. В повітря знялася хмаринка пилу, по цементу розбіглися шпаринки.

— Добре, — криво всміхнулася дівчина.

Холлі покосилася на камеру. Звісно, за нею спостерігають. Не можна гаяти часу. Вона напружила пальці і знову підняла каркас, потім іще і ще, доки на пальцях не лишилися глибокі сліди від сталевих прутів. Кожного разу на нещодавно зацементованій підлозі з’являлося більше розколин.

Через кілька хвилин двері відчинилися, і до кімнати забігла Джульєтта.

— Що ти робиш? — накинулася вона. — Хочеш зруйнувати будинок?

— Я зголодніла! — відповіла Холлі. — І мені набридла ця дурна камера. Чи ви взагалі годуєте в’язнів? Мені потрібна їжа!

Джульєтта стиснула кулаки. Артеміс попереджав, щоб вона була чемною, та терпіння рано чи пізно закінчується.

— Немає потреби вистрибувати зі штанів... чи що там ви, ельфи, носите. Отже, що ви їсте?

— Дельфіни є? — саркастично поцікавилася Холлі.

Джульєтта здригнулася.

— Немає, нахабо!

— Тоді фрукти. Або овочі. Переконайся, що вони миті. Не хочу, щоб в мою кров потрапили хімікати.

— Ха-ха, яка кмітлива дівчинка. Не хвилюйся, уся наша їжа органічна. — Джульєтта повернулася до дверей, але зупинилася: — І не забувай про правила. Навіть не намагайся втекти з дому. І немає потреби псувати меблі. Не змушуй мене вдаватися до крайнощів.

Щойно кроки Джульєтти стихли, Холлі знову взялася за ліжко. Коли маєте справу з ельфами, мусите бути уважними. Накази слід віддавати віч-на-віч, і вони мають бути точними. Якщо ви скажете, що немає потреби псувати меблі, то цим ви не забороните ельфові їх трощити. І ще, Холлі не