Костянтин Матвієнко - Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

дістався капітану Кунстаду ще під час вікопомної Туагирлонської спецоперації. Мішок був геть легкий, зроблений із водовідштовхуючої тонкої і міцної тканини сизо-зеленого кольору. Від того часу, коли дід дозволив Ноду брати той трофей у шкільні туристичні походи, мішок був предметом хронічних заздрощів однокласників, бо вони мусили ходити з брезентовими торбами, які у Республіці правили за туристичне спорядження. У речмішок хлопець поклав запасний комплект цивільного одягу та акуратно складений польовий однострій — той самий, фартовий — взяв його із собою на удачу. Речмішок компактно розмістився у наплічнику, лишивши ще чимало вільного місця. Його заповнив недоторканий похідний запас — плитка шоколаду та фляга, наповнена водою із соком лимона та цукром, а також томик з фантастичним романом.

Збори було завершено. Нод ще раз обійшов квартиру і подумки попрощався з нею. Назавжди, незалежно від успіху чи провалу його плану.

До пабу Нод навмисне прийшов раніше за Лара і Прена, аби домовитися з барменом про невеличку послугу з арсеналу тих трюків, що бармени, бува, утинають з неуважними клієнтами. Коли нагодилися «товариші», Нод виглядав добряче підпилим. Сидячи за шинквасом, він голосно лаявся, вихвалявся вигаданими еротичними пригодами, у які нібито втрапив протягом дводенної подорожі до селища, і пропонував за це випити. Чисту, мов роса, полинівку наливав їм під шинквасом бармен. Закуски майже не замовляли — лише трохи печеної картоплі. Нод першим запропонував йти до борделю. Саме до того, який він вкаже. Викликали таксі, узяли на дорогу пляшку полинівки і поїхали на інший кінець міста. Пили з горла під несхвальними поглядами таксиста. Нод зауважив, що Лар прикладається до пляшки нарівні з Преном. Однокашники геть не помічали, що Нод лише вдає ковтки.

Бордель розташувався на першому та у підвальному поверхах старої споруди заводоуправління покинутого виробництва порцеляни. Другий та третій поверхи стояли пусткою, як і цехи. На стіні колишньої заводської прохідної збереглася величезна фреска-плакат, освітлена вуличним ліхтарем. На ній було зображено напівоголеного робітника, що сильною рукою обіймав стан дебелої робітниці. Сорочка на ній аж тріщала від непропорційно великих персів. По низу зображення лишилося перше слово якогось гасла: «Дайош...» Що саме, хто і кому має давати — затерлося. У місті подейкували, що частину фрески навмисне час від часу оновлюють, щоб натякнути відвідувачам борделю, що вони на правильному шляху.

Нод був у цьому закладі не вперше. Після випускної вечірки у школі вони з однокласниками спробували тут дістатися «полунички», та виявилося, що всіх дівчат заздалегідь розібрали спритніші та старші випускники ментівської академії. Шмаркачів-школярів витурили через пожежний вихід аж на інший бік території колишнього заводу — подалі від гріха, бо до борделю саме мала нагодитися нова група агресивних ментят.

Цього разу клієнтів тут майже не було — ранній вечір буднього дня. Новоспечених агентів контррозвідки геть розвезло від конячої дози полинівки. Вони, підтримуючи один одного, ледь вибралися з машини, однак спокуслива близькість інтимних пригод додала їм парубочої снаги. Нод знову взяв ініціативу на себе — у холі прошепотів на вухо «мадамі» кілька слів, одразу тицьнувши гроші. Досвідчена бандерша лише хитнула головою, погоджуючись виконати прохання щедрого клієнта.

Першим забрали Лара — швидше за все, досі ще незайманого. Гнучка брюнетка у червоно-прозорій сукні просто потягла його за пасок кудись у підвальні лабіринти борделю. Розгублений неофіт, забувши про «службові обов'язки», заворожено потупцював за нею. Спекатися Прена було важче — його перебування у борделі не приголомшило, бо він уже мав такий досвід. Натомість Нод зауважив, що провокатор майже відверто пильнує за ним, тож довелося запропонувати випити ще по ковтку полинівки. Хвилин за сім з-за важкої оксамитової завіси з'явилися одразу дві білявки. Вони теж трохи хильнули полинового пійла, а тоді вмовили «симпатичного бичечка», як вони ласкаво називали Прена, скласти їм компанію. Той, залишаючи хол, запитально поглянув на Нода, але за мить його каламутний погляд перетягло, немов магнітом, до цупких грудей дівчини, яка тримала його за пасок так само, як трохи раніше Лара — прийоми у працівниць цього закладу були стандартні. Трійця зникла на сходах.

Прикидаючись геть сп'янілим, Нод замовив пляшку шампанського до кімнати Лара і дві — у ту, де розважався Прен, одразу оплативши замовлення. Ще кілька хвилин побазікав із бандершею, а тоді сказав їй, що дозрів скласти компанію здорованю з білявками, і гайнув у підвал. Там віднайшов пожежний вихід, який замикався зсередини. Замість вийти крізь нього надвір, пішов сходами на третій поверх, що, як він пам'ятав, з'єднувався критим мостом-коридором зі спорудою цеху. Звідти був прохід до іншого виходу з території заводу. Вже зовсім смеркло, проте ліхтарик Нод увімкнути не наважувався. Рухався переважно навпомацки, орієнтуючись на звуки нечисленних автомобілів, які проїжджали глухою вуличкою майже на міській околиці. Знайшовши вихід, рушив, тримаючись у тіні заводської огорожі, до перехрестя. Там машин було більше, траплялися перехожі. Пройшовши ще один квартал одноповерхової забудови, дістався кінцевої зупинки трамвая. Чекав аж півгодини. Нарешті, старий торохтій повіз його на іншу околицю — туди, де вантажні машини від'їжджали у напрямку узбережжя.

— А чому автобусом не поїхав? — розпитував Нода немолодий вусатий водій, вирулюючи повною щебеню вантажівкою на трасу.

— Наступний буде лише вранці, а мені треба терміново. Та й дорого для мене автобусом...

— Чом так невідкладно?

— Та,.. — зам'явся Нод, усім виглядом демонструючи ніяковість.

— А! Ну, це діло молоде, — усміхнувся водій, задоволений тим, що здогадався про причини, які спонукали молодого попутника вдатися до нічної подорожі. — Вона симпатична?

— Та,.. — далі клеїв дурника Нод.

— А чим вона займається?

— Бухгалтеркою працює на молокозаводі.

— О, то вона старша за тебе, — знову вдовольнився власною здогадкою водій. — Трапляється й таке. Моя перша теж була...

Він балакав усю дорогу, майже не даючи Нодові вставити бодай слово. Пригостив кавою з термоса та бутербродом з маслом і медом, а коли дісталися знайомої Нодові проміжної зупинки, не взяв обумовленої платні за проїзд — сподобався йому співрозмовник.

Лишень починало розвиднюватися. Саме нагодилася бабуся з пиріжками. Виявилося, вона винесла їх для будівельників нічної зміни, яка ось-ось мала закінчитися. Купивши пиріжок, Нод дізнався від бабці, що найближчий автобус до Кунстаду піде лише години за дві, але він може попроситися у кабіну до хлібовоза, який скоро повезе до селища свіжий хліб з пекарні, що тут неподалік.

Водієм маленького хлібного фургона виявився похмурий дядько. Він спочатку навідріз відмовився брати Нода до кабіни, але вгледівши у його руках купюру високого