Іван Котляревський - Енеїда

Латина, І всі асесорського чина, Один армейський копитан; Сей скрізь по світу волочився, І по-фригійську научився, В посольстві був як драгоман. 83 Латинець старший по породі К Енею рацію начав, І в нашім, значить, переводі Буцімто ось він що сказав: "Не ворог, хто уже дублений, Не супостат, чий труп нікчемний На полі без душі лежить. Позволь тіла убитой рати, Як водиться, землі предати; Нехай князь милость сю явить". 84 Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам латинським так: "Латинус рекс єсть невгомонний, А Турнус пессімус дурак. І кваре воювать вам мекум? Латинуса буть путо цекум, А вас, сеньйорес, без ума; Латинусу рад пацем даре, Пермітто мертвих поховаре, І злости корам вас нема. 85 Один єсть Турнус ворог меус, Сам ерго дебет воювать; Велять так фата, ут Енеус Вам буде рекс, Аматі зять. Щоб провести ад фінем беллюм, Ми зробим з Турнусом дуеллюм, Про що всіх сангвіс проливать Чи Турнус буде, чи Енеус, Укажеть глядіус, вель деус, Латинським сцептром управлять". 86 Латинськії посли ззиркнулись, По серцю їм ся річ була; Знечев'я трохи схаменулись, Дрансеса смілость тут взяла: "О князю, — крикнув, — пресловутий! Великим ти родився бути! Ми все в Латинови уста Внесем, дрібнесенько розкажем І щиро, щиро те докажем, Що з Турном дружба єсть пуста". 87 І мировую тут зробили На тиждень, два або і три, І в договорі положили, Щоб теслі і другі майстри Латинські помогли троянам, Сим ланцям, голякам, прочанам, Достроїть новий городок; Щоб нарубать дали соснини, Кленків, дубків і берестини, На крокви годних осичок. 88 За сим тут началось гуляння, І чарочка пішла кругом; Розкази, сміхи, обнімання, Ділились дружно тютюном. Які пили, які трудились І над убитими возились; В лісах же страшна стукотня. В коротке мировеє врем'я Латинське і троянське плем'я Було як близькая рідня. 89 Тепер би треба описати Евандра батьківську печаль І хлипання все розказати, І крик, і охання, і жаль. Та ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак: Я сліз і охання боюся І сам ніколи не журюся; Нехай собі се піде так. 90 Як тілько світова зірниця На небі зачала моргать, То все троянськая станиця Взялася мертвих зволікать. Еней з Трахоном роз'їзжає, К трудам дружину понуждає, Кладуть із мертвих тіл костри; Соломой їх обволікають, Олію з дьогтем поливають На всякий зруб разів по три. 91 Потім солому підпалили, І плам'я трупи обняло, І вічну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було. Тут кость, і плоть, і жир шкварчали, Тут инчі смалець істочали, У инчих репався живіт; Смрад, чад і дим кругом носились, Жерці найбільше тут трудились, Ізконебє халтурний рід. 92 Други, товариші і кревні, Батьки, сини, куми, свати, На віки вічні незабвенні, А може, хто із суєти, В огонь шпурляли різну збрую, Одежу, обув дорогую, Шаблі, лядунки, келепи, Шапки, свитки, кульбаки, троки, Онучі, постоли,волоки Шпурлялись, як на тік снопи. 93 Не тілько в полі так робилось, В Лавренті сумно тож було; Багацько трупа там палилось, Поспульство ж на чім світ ревло. Там батько сина-парубійку Оплаковав і кляв злодійку Війну і ветхого царя; Тут дівка вельми убивалась, Що без вінця вдовой осталась, Утративши богатиря. 94 Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток, Розтрьопані, простоволоси Галасовали на ввесь рот. По мертвих жалібно кричали, По грудях билися, стогнали, Латинів проклинали рід; Про Турна ж всі кричали сміло, Що за своє любовне діло Погубить даром ввесь народ. 95 Дрансес на Турна тут доносить, Що Турн всім гибелям вина; Еней на бой його лиш просить, І так би й кончилась війна. Но і у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, підтяга, І діло Турна защищав; Та і Аматині пролази Пускали розниї розкази, Щоб Турн ні в чім не уважав. 96 Як ось од хана Діомида Латинові прийшли посли, І із охлявшого їх вида Не видно, радість щоб несли. Латин вельможам з старшиною Велить явитись пред собою, Що все і сталося якраз; Послів кликнули до громади, І, виполнивши всі обряди, Латин прорек такий приказ: 97 "Скажи, Венуле нежахливий, Всю хана Діомида річ, Здається, був ти не брехливий, Таким тебе зна наша Січ". "Підніжок твій я і підданець, Із слуг твоїх послідній ланець, — Сказав Венул, — не погнівись! Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча, І хан сказав так, не сумнись: 98 Не з мордою Латина битись Против троянських розбишак; Вам треба б перше придивитись, Який то єсть Еней козак! Під Троєю він дався знати Нам всім, як взявся ратовати Богів домашніх і рідню. Він батька спас в злу саму пору, На плечах зніс на їду-гору, Сього не майте за бридню. 99 Против Енея не храбруйте, Для нас здається він святим; І так Латину розтолкуйте, Щоб лучше помирився з ним. Гай! гай! де діти єсть такії, Щоб кудрі батькови сідиї Найвище ставили всього? Не ворог я царю Латину, Но чту Анхизову дитину І не піду против його. 100 Прощайте, доміні латинці! Поклон мій вашому царю; Возьміть назад свої гостинці, Одправте їх к багатирю Енею і просіть покою". Венул утерся тут рукою І річі сій зробив кінець. Збентежила ся річ Латина, Здавалось, близька зла година; На лисині трусивсь вінець. 101 Латин од думки схаменувся, Олимпським трохи помоливсь; Наморщивсь, сентябрьом надувся І смутно на вельмож дививсь. "А що? — сказав, — чи поживились? От з Діомидом ви носились, А він вам фигу показав; Заздалегідь було змовлятись, Як з пан-Енеєм управлятись, Поки лапок не розіклав. 102 Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан; Землі шматок єсть не під нужду, То їм з угоддями оддам. Оддам нив'я і сінокоси, І риболовні тибрські коси, То буде нам Еней сусід; Коли ж не схоче він остаться, То все ж ізбавимся од бід. 103 А щоб з Енеєм лад зробити, Пошлю послів десятків п'ять; І мушу дари одрядити, Диковинки коли б достать: Павидла.сала, осятрини, Шалевий пояс і люстрини, Щоб к празнику пошив каптан, Сап'янці із Торжка новенькі, Мальованиї потибеньки. А нуте! як здається вам?" 104 Дрансес був дивний говоруха І Турнові був враг лихий, Встає, ус гладить, в носі чуха, Дає одвіт царю такий: "Латине світлий, знаменитий, Твоїми мед устами пити! Всяк тягне в серці за тебе; Но одізватися не сміють, Сидять, мовчать, сопуть, потіють І всяк мізкує про себе. 105 Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну І ганьбою до всіх надута, Походить більш на сатану! Що скілько болі причинила, Що скілько люду погубила, А в смутний час навтікача! Нехай лиш Турн, що верховодить І всіх панів за кирпи водить, З Енеєм порівня плеча. 106 Нехай оставить нас в свободі, Нехай царівні дасть покой; Нехай живе в своїй господі, А щоб в Латію ні ногой. А ти, Латине, всіх благійший, Придбав Енею дар смачнійший: Йому Лавинію оддай. Сим сватовством нам мир даруєш І царства рани уратуєш; Дочці ж з Енеєм буде рай. 107 Тебе ж прошу я, пане Турне! Покинь к Лавинії любов І проясни чоло нахмурне, Щади латинську нашу кров. Еней тебе лиш визиває, А нас, латинців, не займає, Іди з троянцем потягайсь! Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те ділами, Побить Енея постарайсь". 108 Од річі сей Турн роз'ярився, Як втопленик, посинів ввесь; Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мовби пес, Сказав: "О, стара пустомеля! Яхидств і каверз всіх оселя! І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш, Народ лукаво ввесь лякаєш, На мене ж чортзна-що плетеш. 109 Що буцім хочу я одтяти Головку лисую твою; Та згинь! — не хочу покаляти Честь багатирськую свою. А ти, Латине милостивий, Коли такий став полохливий, Що і за царством байдуже? Так лізьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком, Він мир вам славний устриже. 110 Коли ж до мира я поміха, Коли Еней мене бажа І смерть моя вам єсть потіха; Моя душа не єсть чужа Од храбрости і од надії, Іду, де ждуть мене злодії, Іду і б'юся з втікачем! Нехай хоть стане він Бовою, Не