Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

нарешті спинилася біля високого похмурого будинку, затиснутого між двома іншими такими самими непривітними високими будинками; кожен із них мав над середнім вікном вітальні траурний герб, як і всі інші будинки на цій невеселій вулиці, де, здається, завжди панує смерть. Віконниці на першому поверсі в будинку сера Пітта були зачинені, тільки на вікнах їдальні ледь відхилені, а за ними видніли завіси, старанно загорнені в старі газети.

Візник Джон, що цього разу сам правив каретою, не завдав собі клопоту злізти з козлів, а попросив хлопчика-молочаря, що пробігав повз них, подзвонити замість нього. Коли задзеленчав дзвоник, між половинками віконниць у вітальні з’явилася чиясь голова, потім двері відчинив чоловік у вилинялих штанях і гетрах, брудному старому сюртуку й заношеній хустці, намотаній на шию під неголеним підборіддям, з блискучою лисиною і червоним хитруватим обличчям, на якому світилася пара неспокійних сірих очиць і весь час кривилися в глузливій посмішці губи.

- Тут мешкає сер Пітт Кроулі? - гукнув Джон в козлів.

- Еге,- відповів чоловік у дверях і кивнув головою.

- То гайда, стягай манатки,- сказав Джон.

- Стягай сам,- відповів чоловік.

- Ти хіба не бачиш, що я не можу лишати коней? Бери мерщій, може, вона дасть тобі на пиво! - сказав Джон і голосно зареготав, виявляючи цілковиту зневагу до міс Шарп, оскільки вона вже назавжди попрощалася з його господарями, а до того ж, їдучи, нічого не дала челяді.

Лисий чоловік витяг руки з кишень штанів, підійшов до карети, взяв на плече валізку міс Шарп і заніс до будинку.

- Будь ласка, візьміть цього кошика й шаль та відчиніть мені дверці,- сказала Ребека і вийшла з карети, аж тремтячи з обурення.- Я напишу містерові Седлі, як ви поводились,- звернулась вона до візника.

- Ой злякали! - відповів той.- А ви там нічого не забули? Забрали всі сукні міс Емілії? Ті, що належали покоївці? Думаю, вони вам будуть до лиця! Та зачиняй, Джіме, дверцята, однаково від неї нічого не урвеш,- повів далі Джон, тикаючи великим пальцем на міс Шарп.- Нічого на вдієш, така вже людина тобі трапилась!

З цими словами візник містера Седлі поїхав. Річ у тім, що він був закоханий у покоївку Емілії й лютував, що сукні, які їй мали дістатися, забрала Ребека.

Лисий чоловік у гетрах повів Ребеку до їдальні, і вона переконалася, що кімната має такий самий незатишний і невеселий вигляд, як звичайно такі житла, коли вельможне панство виїздить з міста. Вірні покої наче оплакували відсутність своїх господарів. Турецький килим скрутився і понуро заліз під буфет, картини позатуляли обличчя аркушами пакувального паперу, люстра загорнулася в бридкий ворок із сірої мішковини, завіси на вікнах зникли під усіляким старим шматтям, мармурове погруддя сера Уолпола Кроулі позирало з темного кутка на голі столи, на приладдя до каміна, змащене жиром, на порожню тацю для візиток, що стояла на каміні; пивничка сховалася за згорнутим килимом, стільці попереверталися вздовж стіни, а в другому темному кутку навпроти мармурового погруддя стояла на столику замкнена старовинна кована скринька зі столовим сріблом.

Проте до каміна присунені були два кухонні ослінчики, круглий столик, стара, погнута кочерга й щипці, а на слабенькому жару грівся казанок. На столику лежала грудка сиру й шматок хліба і стояли олов’яний свічник та кварта з недопитим чорним портером.

- Ви, мабуть, уже пообідали, еге? Вам не жарко? Хочете сьорбнути пива?

- Де сер Кроулі? - велично спитала Ребека.

- Хе-хе-хе, я сер Кроулі. Затямте: ви мені винні пінту пива за те, що я приніс ваші речі. Хе-хе! Як ви не вірите, спитайте в Тінкер, хто я такий. Міс Тінкер, познайомтеся: міс Шарп; міс гувернантко, познайомтеся з підмітальницею, га-га-га!

Жінка, яку лисий чоловік назвав міс Тінкер, щойно зайшла з люлькою й пачкою тютюну, по які її послано за хвилину до приїзду Ребеки Шарп. Вона віддала принесене господареві, що влаштувався вже біля каміна.

- А де фартінг? - спитав він.- Я дав вам три півпенси. Де ж решта, га?

- Ось,- відповіла міс Тінкер, шпурнувши йому монету.- Баронетові не личило б питати про фартінг.

- Фартінг на день - це сім шилінгів на рік,- відповів сер Пітт.- Сім шилінгів на рік - це відсотки з семи гіней. Хто береже фартінги, стара, той матиме гінеї.

- Будьте певні, міс Шарп, що це сер Пітт Кроулі! - сердито мовила міс Тінкер.- Хто ще так труситься над кожним фартінгом? Скоро ви його краще пізнаєте.

- І, напевне, полюбите, міс Шарп,- майже ласкаво сказав старий.- Я в першу чергу справедливий, а вже тоді щедрий.

- Щедрий? Та він зроду не подарував нікому навіть фартінга,- буркнула Тінкер.

- Правда, й ніколи не подарую - це проти моїх засад. Принесіть із кухні ще один ослінчик, Тінкер, якщо хочете сісти, й будемо вечеряти.

Баронет устромив виделку в казанок, витяг звідти клапоть хляків та цибулину й поділив усе це на дві досить рівні пайки, віддавши одну міс Тінкер.

- Бачите, міс Шарп, коли я не вдома, Тінкер отримує гроші на харчі, а коли я в місті, вона обідає за родинним столом, ха-ха-ха! Я радий, що ви, міс Шарп, не голодні. А ви, Тінк?

І вони заходилися коло своєї вбогої вечері.

Після вечері сер Пітт закурив люльку, а коли стемніло, засвітив свічку з комишевим гнотом в олов’яному свічнику і, витягши з бездонної кишені паку паперів, почав їх перечитувати й упорядковувати.

- Я був тут зайнятий судовою справою, любонько, тому й вийшло, що я матиму приємність завтра вертатися в такому гарному товаристві.

- Він завжди, зайнятий судовими справами,- сказала міс Тінкер, узявшись за кварту з портером.

- Ага, допийте все,- мовив баронет.- Так, любонько, Тінкер правду каже: в Англії ніхто більше за мене не програв і не виграв судових процесів. Ось гляньте лишень: баронет Кроулі проти Снефла. Я його з торбами по світу пущу, щоб я так здоров був! Подер та інші проти Кроулі, баронета. Громадські опікуни парафії Снейлбі проти баронета Кроулі. Вони не можуть довести, що та земля громадська. Я їм доведу, що вона моя. Громада має на неї таке право, як ви або міс Тінкер. Я їх поб’ю, хоч би