Володимир Авраменко - Авантюра

ззовні. Цього разу голос був жорстким, з металевими нотками. Мабуть, у них щось змінилось.

— Ми згодні, — Кошман не гаявся — час, і ще раз час потрібен їм, — але у нас з’явилася проблема: Грім захопив управління лазерними гарматами і не підпускає нас до них. Почекайте, поки ми не впораємось з ним, — Кошман моргнув хірянину, на що той і рота розкрив від здивування — такої вигадливості від землянина не чекав.

— Добре… Можете знищити його, — на цьому спецслужба Зіга відключилась.

— Ого… — Кошман вражено скривився. — Тебе хочуть прибрати нашими руками…

— У свій час вони випустили мене з виду, а тепер кусають лікті… — Грім звеселів. Злість сіро-зелених явно тішила його, але так безкінечно продовжуватись не могло. Півкуля повільно, мов черепаха, стала підповзати до космічного корабля.

— Дивись!.. Вони наближаються, — першим побачив це маленький хірянин.

Кошман прикипів поглядом до екрану.

— Не випускай із сектору обстрілу, — Грім був насторожі.

На якусь мить екран висвітив над морем більше десятка різнокаліберних дисків. Поступово збільшуючись, вони наближалися до узбережжя, а сферична півкуля швидко поповзла назад.

Здивований Кошман блискавично переорієнтувався, тільки тут втрутився Грім.

— Це сили безпеки Хіра… — накинувся на астронавта з обіймами.

Дископодібні літаки зависли, потім плавно, із шипінням опустилися на жовтий пісок неподалік космічного корабля, із одного з них зійшло кілька чоловік в яскраво-блакитних комбінезонах.

— Відкривай!.. — Грім настійливо рвався з корабля, до чого Кошман віднісся з пересторогою. З’являтися на відкритій місцевості у присутності агентів спецслужби Зіга було б самогубством, тільки хірянин про це слухати не хотів. Відмахнувся рукою:

— Відкривай!..

Поспіхом зійшов униз. Недбало обтрусився, й, посміхаючись та накульгуючи на прокушену ногу, рушив назустріч прибулим.

Не встиг відійти від корабля десяти метрів, як щось гримнуло і Кошман із жахом побачив, що хірянин смикнувся і вкляк. Його огорнула напівпрозора поволока; з усіх отворів голови бризнули цівки крові, а тулуб взявся яскраво-жовтими плямами. Страхітливе видовище сховало в собі полум’я з чорним димом, що потужнім вибухом рвонуло з-під ніг Гріма. Космічний корабель хитнувся.

Ситуація вимагала дій, і Кошман підвівся. Смерть Гріма потрясла його більше, ніж божевілля Гарцмана — в ту ніч він і сам був недалекий від цього. Мовчки вийшов. Пройшов останній шлях хірянина й нахилився над його маленьким супутником. Той був ще теплий.

Із літаків, що вичікуюче продовжували стояти, висипало з півсотні одягнених в єдину форму хірян, статурою схожих на сіро-зелених, а обличчям на азіатів.

Тримаючи напоготові свою короткодульну зброю, вони за лічені секунди відрізали астронавта від корабля. Взяли на руки помічника Гріма й обережно понесли в один з літаків, що смугастим корпусом нагадував відпочиваючу зебру космічних розмірів.

— Хто ти й що тобі тут треба? — ближній хірянин простяг руки за кулеметом, якого Кошман механічно прихопив із собою.

— Я друг Гріма, — віддав його без опору.

— Ти один?

— Ні… Там, — кивнув у бік космічного корабля, — мій товариш. Він збожеволів.

— Де асистентка професора?

— В горах…

За кілька хвилин хіряни винесли з космічного корабля Гарцмана. Сіре, судомно перекошене обличчя, налиті кров’ю очі і піна в куточках губ спотворювали його людську подобу. Кошман мимоволі опустив очі.

Розділ XIII
СИТУАЦІЯ ПРОЯСНЮЄТЬСЯ

Піднявшись у літак, Кошман огледівся. В очі кинулась сліпуча білизна, простір якої був окреслений колом внутрішньої прозорої стіни. За нею проглядалася далека подоба земної операційної з довгим столом посередині. Його посадили напроти, в кабіну з такого ж прозорого матеріалу, як стіни операційної.

Придивившись до дійства в середині, під руками хірян розрізнив тіло маленького помічника Гріма. Одягнені в біле хіряни маніпулювали над його зморщеним тілом. Не було ні розтину, ні крові. Було лише священнодійство іншого толку, якого астронавт так і не зрозумів, і вельми здивувався, коли, втомившись спостерігати, мов поряд почув важке дихання хірянина. Воно поступово стабілізувалося, стало більш ритмічним, врівноваженим, а сухі груди, що спочатку сполохано-різко колихнулися, заспокоїлись і тепер ледь-ледь піднімаються.

На душі стало легше. Цей хирлявий чоловічок зараз був для нього своєрідним талісманом, його спасителем — тільки він знав суть їх відносин з Грімом.

Через кільканадцять хвилин почувся шепітний говір, але розібрати слів він так і не зміг. Лише обнадійливо спостерігав за перебігом змін настрою, що мов у дзеркалі, відбивався у світляних очах хірян.

Намагаючись зрозуміти, куди поділи Гарцмана, озирнувся і праворуч побачив ще одні, ледь помітні, наглухо закриті двері.

— Хто бачив Горбатова в Касіолі? — питання хірянина, що непомітно з’явився збоку, відволікло увагу.

— Загиблий астронавт.

— Ти зможеш впізнати його?

— Зможу.

Підозріло примружившись, хірянин по-воєнному розпорядився:

— З асистенткою професора відправишся в Касіолу. Нам потрібен Горбатов… — зробив акцент на останньому слові.

Вони разом пересіли в один з літаків. За розмірами він був значно меншим за смугастого і в середині нагадував комп’ютерний зал — ряди маленьких екранів вздовж оболонки мерехтіли позначками і незрозумілими схемами. Зліва вимальовувались м’які риси обличчя хірянського диктора.

Його приглушений голос звучав інтригуюче: «… сили безпеки Хіра вступили в заповідник-державу Зіг на однойменному півострові. Генеральний Секретар партії Колективного порядку, Голова Вищої державної Ради Тхо під час арешту покінчив самогубством. Силами безпеки Хіра проводиться розслідування незаконної діяльності названої партії і Вищої державної Ради Зіг по виготовленню ядерних боєзарядів. Про результати повідомимо додатково», — диктор ввічливо посміхнувся.