Олексій Опанасович Кацай - Капітан космічного плавання

якийсь бортовий журнал, Кременчук не втямив, але зрозумів що зараз до нього знову полізуть з кулаками. Кострубатими, вкритими деревинною корою, кулаками. От вже дровиняка невдячна!

Наскільки міг стрімко, Богдан люмінесцентно, і від того — безголово, випростався в темряві і зашвидив, ковтаючи закінчення слів:

— Почек… почекай… Уяви… Тільки уяви!.. Що я про тхнарів аж нічого не знаю… Уяв… уяви тільк… Мож… Можливо, я і знав щось… Але ти мене так своєю палицею по кебеті ввалив, що я й те, як звуть мене, ледве згадав!

— А де, до речі, вона? — зупинився Крк. Наче на прозору стінку наштовхнувся.

— Хто? — не зрозумів відразу Кременчук.

— Стрілялка. Яку ти палицею — от дикун! — кличеш.

— Так те… Оте… Оце… — позадкував Богдан, очікуючи нового нападу люті збоку корчеподібної істоти. Зоряне небо потроху затягувало хмаровинням. Нкса як десь принишк під вітами, так і ні шошорх. — Так я її… Я її, як ви до річки поперлись, до неї й жбурнув.

— До Жви?!? А де Грфс? Конди, врешті решт, де поділись?!? — раптом розпочало доходити до грдянина. Сказано ж — цілковите гальмо.

- І Грфс твій, і конди-анаконди, наскільки я зрозумів, потонули благополучно. І ви з Нксою туди ж було зібрались. Я вас ледве відтягнув…

— Ти?!? Ти що, не почув нічого?… Ти що, не знаєш, що то воно таке — Оповідь?!?

— Може, колись і знав, — обережно відповів Кременчук, — та забув.

Крк якось дивно гойднувся з боку в бік, наче намагаючись уважніше роздивитись Богдана.

— Так, тхнаре, непогано я тебе по голові вгатив, — мовив ледь здивовано. І по паузі додав: — Гаразд, нехай з тобою Дирекція розбирається. Та й змушує трубу відбудовувати. Самому. Бо Жву розбудили, тепер до неї тижні зо два не сунешся. Допомагати нікому буде. Бо втечуть твої друзяки. Жаль. Нічого, все одне знайдемо! Ми вже було думали, що вас усіх вивели. А воно, ти диви… Це ж із сотню сезонів про вас чутно не було. А ви свої машинерії будували. Нічого, знайдемо і їх, і вас. Не втечете!

— Я ж кажу: дурень! — обережно, але значуще, мовив Кременчук. — Що мені заважає зараз від тебе втекти? І друзів попередити?

— Ні хрін собі, як здичавів!.. — розпочав було Крк, але його перебив невидимий Нкса.

— На острові ми, — пискнув звідкись з темряви. — До Фабрики далекувато. Шановний Крк через дерева вже з нею зв‘язався, але… Поки по ланцюжку передадуть. Та ще й перекрутять. Знову ж, конд немає. Завтра ближче підійдемо. Зв‘яжемось. За півгодини грдяни поряд будуть. А йти нікуди. На острові ми.

— О! — здійняв незграбну кінцівку Крк. — Навіть крчовник від тебе, тхнаре, розумніший. Втім, так і з Бортового Журналу випливає. Сказано ж — за образом, але не за подобою…

— Що це воно за Журнал такий? — спитав у Нкси Кременчук вже опісля того, як вони влаштувались на ночівлю під великою розлогою деревиною. Сидіти тут і не рухатись їм наказав Крк, який сам зник в цупкій чорно-зеленій імлі. На Фабрику, мабуть, посунув. На нічну зміну. Пролетарій ти наш! — Так що воно таке, Журнал цей? — повторив Богдан.

— Я сам не бачив. Нам тільки оповідають. Грдяни й Жва. Але, кажуть, що це книжка така. Грубе-е-езна. Вона на Фабриці зберігається. В самої Дирекції. І ось в ній-то про всіх нас і пишеться. І про грдян, і про крчовників, і… І про тхнарів теж.

- І про тхнарів? — запитальною луною відгукнувся Кременчук.

- І про тхнарів, — зітхнув Нкса. — Ти думаєш, чого Крк розлютився? Коли ти сказав, що з іншого світу прилетів? А того, що в тих світах лише Світлий Язн Дальт та Смарагдова Мта жити можуть. З Зеленим Лицарством своїм. І більш ніхто. Тобто, якщо ти звідти, то ти є наближеним до Батьківської Двійці. І є вищим за грдян. І за крчовників. За тхнарів вже й не кажу. Ти себе вище за Крка поставив. Навіть за Дирекцію. Природно, що він шаленіти розпочав. Буде тобі ще.

— Хм, — невизначено хмикнув Богдан, — подивимось. А, взагалі, що там за вас оповід… — і чомусь затнувся, — пишеться? В Журналі цьому?

— Світлий Язн Дальт та Смарагдова Мта створили цей неприборканий світ і полетіли далі творити нові світи неприборкані в цьому вільному й неприборканому ані Часом, ані Простором, Всесвіті. А тут, на цих узліссях, галявинах та берегах залишились діти їхні. Грдяни та крчовники, народжені за подобою Батьківської Двійці, але не за образом їхнім. А також залишились недоношені до Великої Подоби через впертість свою тхнарі, що лише в образі Батьківському, кажуть, і досі блукають десь у хащах неприступних… Я їх ще ніколи не бачив, — раптом перервав свою урочисту оповідь Нкса, — ти перший такий.

І якось злякано зиркнув з-під смуху-трави на свого візаві.

Богдан засовався на м‘якому мохові, але вирішив поки що не сперечатись з малим крчовником щодо власної природи, зрозумівши, що суперечка може увійти в площину місцевих релігійних уподобань. До цього він готовий не був. Атеїстом був по життю Богдан Кременчук.

Але, все ж таки, не втримався й спитав:

— А як ви доводите, що грдяни з крчовниками за подобою, а не за образом вашого Дзін… Дзан… Ну, коротше, за подобою найсвітлішого вашого народжені? Адже на вигляд ви он які різні!

— Так. На вигляд. Але ми вподоблені до Світлого Язн Дальту та Смарагдової Мти тим, що і грдяни, і крчовники, не хочуть володарювати над цією планетою Приборкувати її. А хочуть жити за її правилами. І більш нічого.

— Угм… — буркнув Кременчук. — За правилами. Злившись. Назад до природи. А тхнарі?

— Тхнарі?… Це ти сам маєш знати. Подивись на себе. Так, тепер, без маски своєї, ти за образом дуже схожий на Батьків. А ось за подобою… Ех, знав би!..

— Що, як би знав, то сам з гркавицями впорався?

— Ні. До селища б не повів.

Помовчали. Здіймався легкий вітерець. З-за чорних невидимих хмар іноді