Олексій Михайлович Волков - Подорож у безвихідь

загодований. Здоровий хлопець. Коли труба з’явилася в Андрієвій руці, в його очах промайнуло щось схоже на переляк. Він озирнувся навколо, шукаючи, що б таке й собі взяти до рук для захисту, але в гаражі нічого не було. Сіпнувся до ящика, на якому вчора сидів довговолосий, плануючи, очевидно, захиститися ним хоча б від першого удару, але Андрій кинувся навперейми. Тоді мордатий відступив на кілька кроків назад і, ставши до супротивника впівоберта, прийняв стійку з арсеналу карате, у всякому разі виглядало схоже.

— Каратист? — якомога спокійніше спитав Андрій.

— Ага, — так само спокійно відповів мордатий.

— «Протів лома нєт прійома», — процитував Андрій невідомо чию «мудрість» і рушив на нього.

Їх відділяло кілька кроків. Не змінюючи стійки, мордатий змістився вбік, відступив назад. Як на його комплекцію, хлопець виявився напрочуд рухливим. Наступаючи, Андрій затискав його в куток, а той відступав, стискаючись, наче пружина. Несподівано він кинувся вперед і спробував дістати суперника ногою, а потім — з розвороту — другою. Андрій відскочив назад, а тієї миті, коли мордатий опускав ногу, кинувся на нього і що було сили рубонув трубою. Той устиг відхилитися назад, і все ж довга труба дістала його — зачепила підборіддя та груди. Андрій побачив, як скривилося обличчя суперника, він послизнувся, втративши рівновагу. А наступної миті Андрій обома руками опускав трубу на його голову, і єдине, що тому залишалося, — захистити її руками. Але ж хіба руками захистишся від такої зброї? Він скрикнув, права рука впала донизу. Тепер в очах хлопця читався справжній переляк, навіть тваринний жах, коли труба вдарила по другій руці, якою він ще намагався затуляти голову. А далі Андрій утратив над собою контроль. У якийсь момент, уже розпластуючись по підлозі, мордатий таки спробував кинутися під ноги супернику, але той почав оговтуватися й не вдарив — просто зупинив його тіло ногою.

Ворог лежав обличчям донизу і не рухався. Андрій ледве переводив подих і ніяк не міг зорієнтуватися, де ж його схованка? В якому кутку? Але за мить він уже присів навпочіпки там, де вчора ночував, і кінцем труби заходився відгортати щебінь. Це виявилося незручно. Кинувши трубу, він почав розгрібати руками. Де ж воно? Де схованка?

Невже її знайшли? Чи той це куток? Та той же, той самий!

Він озирнувся на свого ворога, який лежав нерухомо. Тепер вони знатимуть, де його шукати. Це ж треба, щоб так…

Є!!! Це був лист! Невже він так глибоко його запорпав?

За кілька секунд знайшовся і паспорт. Усе! А тепер — тікати звідси. Мордатий лежав нерухомо. І раптом Андрієві здалося, що їде машина. Він кинувся до дверей. Звук мотора чувся добре. Якусь мить він не міг збагнути, звідки наближається машина. Акустика серед металевих стін, цистерн робила це неможливим. Одним ривком здолавши відстань, Андрій вискочив за ріг і… Просто назустріч, розбризкуючи болото калюж, їхала та сама вишнева іномарка, а він за інерцією летів на неї. Від несподіванки водій автоматично натис на гальма. Якби він устиг роздивитися пішохода і впізнав його, то, можливо, й не став би гальмувати… Іномарку занесло, вона вдарила заднім крилом у панелі, складені у стос під гаражем, і зупинилася. А втікач з розгону вискочив просто на капот, вдарився коліном і боком об лобове скло, відчувши, як шибка тріснула. Випущена з рук труба покотилася по даху машини. Якимось дивом Андрієві вдалося зловити її за кінець і, почувши, як відчиняються дверцята машини, він лупонув по них зверху. Дверцята миттєво зачинилися, Андрій схопився на ноги й тієї миті, коли завівся мотор, ударив трубою в заднє скло машини, а потім, відштовхнувшись від даху, який від цього просів, скочив на панелі. Та машина вже встигла рушити, і втікач, утративши рівновагу, покотився по бетонній поверхні. Труба, дзеленькнувши по плитах, упала донизу. Мало не скрикнувши від болю в нозі нижче коліна, Андрій скочив униз, по той бік панелей. Труба! Вона впала у шерхлу після зими траву. Підхопивши її, він кинувся вперед, перевалився через іржаву сітку огорожі, натягнуту відразу за панелями, і побіг навмання. Він біг серед нагромадження бетону та металевого брухту, припадаючи на пошкоджену ногу, підсвідомо пірнаючи в такі завали, де не проїде машина. Несподівано перед ним відкрилася якась заросла кущами та деревами балка. Хоча сміття вистачало й тут, проте в цьому оазисі природи навіть співали вранішні птахи.

Андрій зупинився і, спершись на дерево, перевів подих. Ніхто за ним не гнався. Тиша, і нікого поруч. Тільки він і птахи. Паспорт був на місці, лист також. Цього разу вдалося. Він відштовхнувся від дерева і пішов прямо. Сильно пульсувало у скронях, піт стікав по щоках, бракувало подиху. Кожний крок віддавався болем у коліні. Але попри все, треба якнайшвидше звідси вшиватися. Його шукають уже впродовж цілої доби. Шукає той звихнений смертник, шукають круті хлопці. Хоча, власне, це одна банда. Щойно він виказав себе, підказав, де його шукати.

Більше того, згадавши сутичку в гаражі, Андрій не зміг би поручитися зараз на сто відсотків, що той хлопець живий. Аж на серці замлоїло, коли пригадав, як, утративши контроль над собою, бив того трубою по голові. О Господи… А якщо він справді помер або помре? Тоді Андрія шукатиме ще й міліція.

Боже милосердний! Міліція! В Андрія й руки похололи. В міліції вже тепер може бути інформація про нього, якщо друг Бідованця, до якого той дзвонив, працює слідчим. А Іван назвав його колегою! Він міг щось сказати колезі про Андрія! Мовляв, одному моєму знайомому треба знайти у вашому місті будинок з параболічною антеною… А мордатий цілком міг бувати в тому будинку. Міг навіть жити там! Якщо Андрієві викрадачі заявлять у міліцію і вкажуть, що той, кого вони підозрюють, перед цим з’являвся в тому будинку і що приїхав здалека, чом би тому слідчому не пов’язати ці події з тією телефонною розмовою? І хто завадить йому передзвонити до Бідованця і взяти опис Андрієвої зовнішності, а потім запитати про це хоча б ту блондинку,