Марія Хіміч - Байстрючка

Я відчувала біль унизу живота, ніби ось-ось мають розпочатися місячні. Але ні, це не вони, точно знаю. Це моє передчуття. Біль наростав, і в голові крутилося лише: «Ксенька». Щось із нею не так.

Підійшла до її кімнати й відчинила двері. Фарби, пензлі, усе це скажене причандалля зникло з-під ніг і рук. Велетенська картина в центрі кімнати акуратно запнута білим простирадлом. Ксенька озирнулася на звук прочинених дверей. Свій заляпаний різнокольоровою фарбою халат вона, напевно, спопелила. Натомість красувалася в білій батистовій сукні без рукавів, яку випросила, щоб я її купила, минулого літа.

Її руки були по передпліччя розмальовані хною. Я внутрішньо здригнулася, але не показала це.

— Мамо, у нас сьогодні будуть гості. Приїде Марко, мій брат, — схвильовано, на одному диханні сказала Ксенька. Вона полегшено видихнула. Вочевидь, занадто довго не наважувалася мені це повідомити.

— Що-що? — відчула, як усередині все обірвалося. Оце новина!

Ксенька у відповідь щось залопотіла, ніби вітряк під гарячими подихами урагану. До мене долітали лише уривки того лопотання: украдене чоловіче спіднє у Варварки, подорож, хлопець з ірокезом, поштарка на велосипеді, Зінаїда Іванівна…

Стоп! Зіна?

— Ти розмовляла із Зіною?

— Так, мамо, — покірливо підтвердила донька.

— Ти… — усередині все похололо, з колін ніби вийняли суглоби, я присіла на стілець. Трохи заспокоїлася й продовжила: — Зіна тебе чимсь пригощала?

— Ні, що ти! — Ксенька хмикнула, мовляв, що я, дурепка? — Марко віддав ту їжу свині…

— Ну добре, — я спохватилася. — О котрій він приїде?

— Приблизно за півгодини.

— А раніше ти не могла сказати? Я — у магазин! — ще не вистачало, щоб Марко подумав, що в мене щодня порожній холодильник.

Красиву святкову Ксеньку я вирішила не турбувати, натомість змусила Варварку почистити картоплю й зварити її. Старша донька скривилася, але почувши про гостя, єхидно посміхнулася й погодилася попрацювати.

«Цікаво, Марко схожий на Назара?» — билося в моїй голові, коли я бігла по сир, оселедця й печиво до магазину.

Марко з’явився якось несподівано, хоча я чекала на нього. Мама саме повернулася з магазину, Варварка розчервонілася біля плити, я тинялася кімнатами й не могла справитися з хвилюванням, аж тут — дзвінок.

Він стояв у вітальні, і я поглянула на нього ніби з боку — він був геть іншим у своєму пальті й синьо-червоному шалику. Я з подивом роздивилася його рудий ірокез. Марк був геть іншим, але не чужим.

Мама з Варваркою прибігли з кухні, познайомилися з гостем і… вигнали мене з ним із квартири! Бачте, вечеря ще не готова, сходіть до сусіда дядька Степана.

Не сказати, що мені дуже приємно було, але водночас хоч не мозолили нікому очі. Дядько Степан і тітка Галя мешкали біля нас у двокімнатній квартирі. Тітка Галя була сторожем, а дядько Степан — письменником. Наша сімейка з ними товаришувала. Коли я була зовсім малою, і не було на кого мене залишити, мама просила дядька Степана й тітку Галю за мною пригледіти. Саме дядько Степан навчив мене надувати жувальну гумку у великі рожеві кулі. Нині Варварка часто бігала до сусідів на каву й іноді мені здавалося, що вона в них курить. Воно й не дивно — дядько Степан був затятий курець і пияк, кого хоч «на голку» посадить.

Тітки Галини вдома не було — вона була на своїй зміні. Узагалі-то вона мала вищу економічну освіту й раніше працювала головним бухгалтером на великому місцевому підприємстві, яке виготовляло верстати, але Радянський Союз розвалився, разом із ним — і підприємство. Верстати стали більше нікому не потрібні, як і тітка Галя. Та погана звичка тричі на день їсти залишилася, тож тітка Галя працювала сторожем на тому ж підприємстві з виготовлення верстатів — охороняла тонни металобрухту.

Дядько Степан писав оповідання й новели, раз у три роки видавав за спонсорські гроші (найчастіше спонсором виступала тітка Галя) збірку своїх творів і зазвичай здобував за неї грошову премію на якомусь всеукраїнському літературному конкурсі. Факт отримання грошей викликав ейфорію, яка переростала в сорокаденний запій.

Тітка Галя пишалася чоловіком-письменником, але ненавиділа його запої. Протягом сорока днів вона проходила кола пекла.

На першому — чоловік ставав відстороненим від світу цього, і коли його повертали на грішну землю, страшенно злився й нервував.

На другому — Степан пропивав останні гроші й «позичав» у дружини гаманець з усім вмістом. На третьому — він страшенно ображався на звинувачення жінки в крадіжці й бив її в лице.

На четвертому — Степан акуратно й не дуже спаковував жінчині речі, щоб виперти її з квартири й голосно матюкався, бо з кожним разом це робити було все важче, адже неподалік відкрився перший секонд-хенд і тітка Галя стала його фанаткою, тож її лахів із кожним тижнем додавалося.

На п’ятому — тітка Галя із синцями під очима сиділа на торбах