Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

холоду вже за кілька годин.

 — На щастя, — сказав Джин Води, — я захопив із собою Ламінат. Скажете «будь ласка» й «красно дякую», і я не поскуплюся.

 — Будь ласка й красно дякую, — швидко сказав Гарун.

Виявилося, що Ламінат — це тонкий прозорий й блискучий матеріал, як крила у бабки. Поверх нічних сорочок Гарун з Рашидом натягли ще й сорочки з цього матеріалу, на ноги ж — гетри. Як не дивно, проте Ламінат дуже щільно прилип до сорочок і ніг, тож було помітно лишень осяйний блиск.

 — Тепер вам холод не страшний, — запевнив їх Якщоб.

Вони вийшли з Лаґуни, і Ґуп-Сіті залишився далеко позаду; Алеж-Одуд, який нітрохи не відставав від інших швидкісних механічних птахів, здіймав бризки, що летіли вище голови.

«Як міняється життя, — дивувався Гарун. — Лишень минулого тижня я був хлопчаком, який ніколи не бачив снігу, а тепер прямую до крижаної пустелі, де ніколи не світить сонце, вбраний лишень у нічну сорочку, вкриту якимсь невідомим прозорим матеріалом, що захистить мене від холоду. Це так як з дощу та під ринву.

 — Ні, не так, — промовив Алеж-Одуд, прочитав — ши Гарунові думки. — Це той випадок, коли з холодильника та в морозильник.

 — Неймовірно, — вигукнув Рашид Халіфа. — Він говорить, не роззявляючи дзьоба.

* * *

Армада ґупізирян уже довший час була в дорозі. До Гаруна долинав спочатку тихий гул, потім приглушений гомін і нарешті гучний рев. За якусь мить-другу він збагнув, що цей шум ішов від ґупізирян, які безугавно говорили й дедалі голосніше сперечалися. «Звук передається по воді», — пригадав він, але таку кількість звуків можна було би почути і в сухій неродючій пустелі. Джини Води, Плавучі Городники, Багатопащеві Риби й Сторінки гучно висловлювали всі свої «за» й «проти» стратегії, якої вони мали дотримуватися.

Ґупі й Баґа були такі самі багатослівні, як і Багатопащеві Риби, а їхнє булькітливе незадоволення ставало то голосніше, що ближче вони підходили до Смуги Сутінків і країни Чуп:

«Порятуємо Принцесу? Океану — це до біса! План інакший треба мати… Джерело отрути взнати. Океан — понад усе… Хай принцеса підросте».

Гаруна це сильно спантеличило.

 — Заколотна розмова, чи що? — здивувався він, а Якщоб, Ґупі, Баґа й Малі одразу пожвавішали.

 — А що таке «заколотна»? — запитав Якщоб з цікавістю.

 — Це якась рослина? — запитав Малі.

 — Ви не розумієте, — намагався пояснити Гарун.

 — Це прикметник.

 — Дурниці, — сказав Джин Води. — Прикметники не розмовляють.

 — Адже кажуть «коли гроші говорять, все мовчить». — Гарун відчув, що втягується у суперечку (дискусії, що лунали довкруж, виявилися заразними),

 — То чому не прикметник? Чому не щось інше?

Якусь хвилю панувала гнітюча мовчанка, а тоді всі знову повернулися до теми дня: кого треба насамперед рятувати — Бачет чи Океан? Тут Рашид

Халіфа підморгнув Гарунові, і йому стало трохи легше.

Від Барж-Птахів долинули звуки гарячих суперечок:

 — А я кажу: за шмат кишки сім верст пішки, ось що означає рятувати Бачет.

 — Та й сама вона, як та кишка.

 — Як ти смієш таке говорити? Вона — наша улюблена принцеса, вона — наречена-красуня нашого славного принца Боло.

 — Красуня? Ви що, забули про той голос, той ніс, ті зуби…

 — Гаразд, гаразд. Не потрібно вдаватися в деталі. Гарун помітив, що старенький генерал Фоліант на крилатому механічному коні, дуже схожому на коня Боло, перестрибував з однієї баржі на іншу й брав активну участь у різноманітних дискусіях. Видно, і Сторінки, й інші громадяни країни Ґуп мали повну свободу, бо літній генерал Фоліант, оком не кліпнувши, вислуховував образливі для нього тиради, які свідчили про цілковиту відсутність субординації, маючи, однак, цілком задоволений вигляд. Гарунові навіть здалося, що в багатьох випадках генерал, по суті, сам і провокував диспути, а тоді приєднувався до них, стаючи то на один бік, то на інший (так, для розваги), висловлюючи протилежний погляд.

«Ну й армія! — розмірковував Гарун. — Якби солдати поводили себе так на Землі, то їх би вмить віддали під трибунал».

 — Але ж, але ж, але ж навіщо тоді надавати людям Свободу Слова, — пафосно заявив Алеж — Одуд, — якщо потім, як ти кажеш, вони не можуть нею скористатися? Хіба сила Слова — не найбільша Сила? А звідси випливає, що нею потрібно користуватися в повному обсязі.

 — Сьогодні нею точно скористалися в повному обсязі. — Відповів Гарун. — Мені щось не віриться, що ви, ґупізиряни, можете зберегти щось у таємниці, якщо питання