Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

 — Але заради життя ми можемо розкрити таємницю, — відповів Якщоб. — Я, наприклад, знаю безліч страшенних таємниць.

 — І я, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Ну що, почнемо?

 — Ні, не треба, — заперечив Гарун категорично.

 — Не треба.

Рашид був у захваті.

 — Ну, юний Гаруне Халіфо, — ледве стримував сміх Рашид, — маєш ти справді надзвичайно веселих друзів.

Ґупізирянська Армада продовжувала свій веселий шлях, а всі її учасники натхненно ділилися найпотаємнішими воєнними планами генерала Фоліанта (про які він охоче розповідав кожному, хто у нього про них питав). Плани були розглянуті, удосконалені, обмірковані, пережовані, високо оцінені, розкритиковані й навіть — після сварок — затверджені. Коли Рашид Халіфа, якого так само як Гаруна почали мучити сумніви, чи є бодай якась користь від такої кількости безплідних розмов, наважився запитати про це вголос, то Якщоб, Алеж, Ґупі й Баґа почали сперечатися вже з цього приводу з таким же запалом і пристрастю.

А принц Боло залишався геть байдужим. Принц Боло сидів верхи на крилатому механічному коні й підносився над головами передових ґупізирянських загонів аж до неба, не зронивши жодного слова, не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч, а лишень уперед — на далекий небокрай. Він не мав жодних сумнівів, передусім — Бачет, і це питання не підлягало обговоренню.

 — Он як воно буває, — розмірковував Гарун. — Принц Боло — такий непохитний, а кожен другий ґупізирянин цієї армади взагалі неспроможний прийняти жодного рішення.

І тут Малі, Плавучий Городник, що рухався поряд з ним, відповів квітковим голосом, розтуливши свіжо-бузкові губи:

 — Це — кохання. Усе це заради кохання. Кохання — прегарно сміливе. Але також може бути дещо пришелепуватим.

Потрохи сутеніло, а потім стало геть швидко темніти. Вони були у Смузі Сутінків!

Дивлячись у далечінь, де темрява збиралася, наче грозова хмара, Гарун відчував, як слабне його відвага.

«Ну що може вчинити наша абсурдна армада, — думав він у відчаї, — у світі, де нема світла й неможливо побачити ворога?» Що ближче вони підходили до країни Чуп, то безрадіснішою ставала перспектива битви з чупвальським військом. Це — самогубство, був переконаний Гарун; гупізирян обов’язково розіб’ють, Бачет загине, Океан ще більше отруять, а всі оповіді добіжать свого кінця. Небо було похмуре, криваво-червоне, що дуже відповідало його настрою.

 — Але ж, але ж, але ж не бери цього собі так близько до серця, — заспокоював його Алеж-Одуд.

 — Це — Сердечна Тінь. Так себе почуває кожен, хто вперше бачить Смугу Сутінків і Темряву за нею. Мені не знайоме це відчуття, бо я не маю серця — до речі, ще одна перевага машини. Але ж, але ж, але ж не переймайся. Ти акліматизуєшся. Все минеться.

 — Постарайся побачити світлу сторону свого становища, — сказав Рашид Халіфа, — приміром, те, що Ламінат справді гріє. Мені зовсім не холодно.

Ґупі й Баґа дедалі частіше кашляли й відпльовувалися. Вже було видно узбережжя країни Чуп; доволі таки сумне видовище. Оповідні Потоки Океану, як Гарун помітив, були надзвичайно забруднені. Від отрути всі барви Оповідних Потоків геть вицвіли, зробилися однотонно сірими; а в кольорах якраз і втілювалися найкращі властивості оповідей: жвавість, легкість і радість. Тож втрата кольорів була жахливою втратою. А окрім усього, Океан ще й залишився в тих місцях без тепла. З води вже більше не йшла ніжна, тепла пара, що могла сповнити людину найфантастичнішими мріями. Вода тут була холодною і липкою.

Отрута охолодила Океан. Ґупі й Баґа запанікували:

 — Ми пропали (ка-хи, ка-хи), нам кінець!

 — Океан (ка-хи, ка-хи) в крижинках весь!

А тоді настав час ступити на берег країни Чуп. Хоч би хоч одна пташка заспівала на тамтешньому березі. Вітер також не дув. Усе німувало. Не було чути кроків, що ступали по гальці, ніби окутаній якоюсь невідомою звуковбирною тканиною. Повітря було затхле й смердюче. Зарослі глоду оточували схожі на привиди дерева з білими стовбурами. Численні тіні здавалися живими. Однак на ґупізирян, що зійшли на берег, ніхто не нападав — сутичок не було. Жодних лучників у кущах. Довкруж холод і порожнеча. Тиша й темрява, здавалося, вичікували свого часу.

 — Що далі заманять нас у пітьму, то більше матимуть переваг, — сказав Рашид. — Вони добре знають, що ми прийдемо, адже в них у полоні Бачет.

«Раніше здавалося, що Любов може здолати все на світі, — думав Гарун. — Тепер виходить, що вона намагається зробити з нас спочатку дурних мавп, а потім стерти на порох».

Було захоплено береговий плацдарм і розбито намети для ґупізирянського табору. Генерал Фоліант і принц Боло послали Лепетуху за Рашидом Халіфою. Гарун зрадів появі Сторінки й пішов разом з татом.

 — Казкарю! — вигукнув Боло своїм задиркуватим голосом. — Настав час провести нас до чупвальських наметів. На кону велика справа! З порятунком Бачет зволікати не можна!

Тож Гарун і Лепетуха разом з генералом, принцом і Шахом-Казна-Що пробралися через зарослі глоду, щоб розвідати обстановку; і тут Рашид зупинився й мовчки показав на щось пальцем.

Там виднілася невелика галявина, на якій стояв чоловік, що скидався на тінь, а в руці тримав меч з лезом темним, як ніч. Чоловік був один,