Гарольд Роббінс - Пірат

— Я навіть не знаю дівчини. До сьогоднішнього дня я навіть ніколи не чув про неї.

Самір подивився на нього.

— Здається, я тебе розумію. Тебе дивує, для чого ми стільки колотилися, даючи тобі освіту на західний манір, а затим повертаємося до своїх звичаїв, влаштовуючи твоє одруження. Чи не так?

— Гадаю, що саме так. В Америці спочатку, щонайменше, зустрічаєшся з дівчиною і виявляєш, чи одне одному до вподоби.

— І тут таке трапляється, сину,— лагідно сказав Самір.— Та ми не прості собі люди. На нас лежить відповідальність, яка вище наших особистих почуттів.

— Але ж ви з мамою зналися до того, як побралися. Практично разом виросли.

Самір усміхнувся.

— Це правда. Але наше одруження було узгоджене, коли ми ще були дітьми. Так чи інакше ми знали про це і це якраз нас і зблизило.

— Чи ви б одружилися на комусь іншому, якби на цьому хто-небудь наполягав? Враховуючи, звичайно, ваші почуття до мами.

Самір хвилю подумав, потім ствердно кивнув.

— Так. Можливо, таке мені було б і не до вподоби, та в мене не було б іншого вибору. Треба робити те, що треба. Це воля Аллаха.

Бейдр глянув на батька і зітхнув. Воля Аллаха. Цим виправдовувалося все. Сама людина мала дуже обмежений вибір.

— Мені б хотілося зустрітися з дівчиною,— сказав він.

— Це вже влаштовано,— відповів Самір.— Її родину запрошено провести вихідні в наших горах. Вони приїдуть післязавтра.

Раптом у голову Бейдра прийшла раптова думка.

— Ви давно про це знали?

— Не так давно,— відповів батько.— Князь повідомив мене про своє рішення минулого тижня.

— Мама знає?

— Так.

— Вона схвалює?

— Одруження? Так.

— Здається, ви завагалися,— підмітив Бейдр.

— Твоя мама плекала надії на твоє князювання,— Самір засміявся.— Жінки не завжди практичні.

— А ви, тату, були також розчаровані?

Самір подивився синові в очі.

— Ні,— він подумки полинув у ніч, коли народився його син.— Ти завжди був і назавжди залишишся моїм князем.

Маріам Ріад, як і більшість ліванських дівчат, була невисока на зріст, не вище п'яти футів, з великими темними очима. Щоб здаватися вищою, вона викладала своє чорне волосся у високу зачіску, за останньою паризькою модою. Лице її було блідо-оливкового кольору і вона була схильна до повноти, проти якої боролася, сідаючи на дієту, чим дуже засмучувала батьків, бо вони віддавали перевагу традиційним, для арабки, округлим формам. Вона вільно розмовляла французькою мовою і невпевнено англійською, з великою неохотою ходила до американського дівочого коледжу і щоразу, при нагоді, нагадувала батькам, що треба було віддати її до швейцарської чи французької школи, як дітей інших заможних сімей.

На такі скарги у батька була одна відповідь: «Освіта для дівчат — марна праця, бо коли вони виходять заміж, їм залишається тільки поратися в хаті та народжувати дітей». Маріам з гіркотою спостерігала, як її брати вирушали до школи, а вона залишалася вдома. Їй ніколи не дозволялося робити те, чим насолоджувалися її друзі, навіть коли вона вже ходила до школи. Відразу ж після уроків вона мусила йти додому, їй ніколи не дозволялося ходити на побачення, виходити можна було тільки під наглядом нянечки і то з милостивого дозволу батька.

В лімузині по дорозі до дому Бейдра її батько поглянув на неї з задоволенням.

— От тепер, донько,— сказав він на свій грубуватий манір,— можливо, ти зрозумієш, чому твої батьки виховували тебе саме так. Можливо, тепер ти нам подякуєш.

Вона відвернула голову від вікна.

— Так, тату,— слухняно мовила вона.

— Невже ти думаєш, що якби ти навчалась у якійсь закордонній школі, вибір князя впав би на тебе? — спитав він.— Ні,— відповів він на власне запитання.— Йому потрібна була справжня арабка, а не зіпсоване закордонним впливом дівчисько.

Вона зиркнула на матір, та мовчала. Мама ніколи не заговорювала, коли батько був поруч.

— Так, тату,— знов сказала вона.

— А тепер я хочу нагадати тобі, щоб ти поводилася пристойно,— провадив батько.— Перш за все, будь ввічлива і стримана. Щоб не було мені ніяких фривольностей, яких ти набралася від своїх подружок у коледжі.

— Так, тату,— вона стомлено промовила втретє.

— Цей шлюб буде найважливішим у країні,— сказав батько.— Всім відомо, що твій перший син буде спадкоємцем князя.

Вона глянула скоса на батька.

— А що, коли в мене будуть самі дівчатка?

Батько отетеріло вирячився на неї.

— Ти народиш синів! — рикнув він, ніби це залежало від того, що він скаже.— Ти чуєш мене? В тебе будуть сини!

— Як на те буде воля Аллаха,— сказала вона з прихованою посмішкою.

— Хай збудеться його воля,— машинально сказала мати.

— Це і є воля Аллаха,— запевнив батько.— А то чого б ото Він влаштовував цей шлюб?

Маріам була дуже вражена тим, що вона уздріла, коли машина проїхала крізь ворота великого маєтку. Багатство вона знала, але такого не бачила ніде. Її батько був одним з найбагатших у Бейруті, та в порівнянні з Саміром