Гарольд Роббінс - Пірат

князь був у темних окулярах, за якими не було видно його очей. Він мовчав, аж доки Бейдр поставив свою філіжанку.

— Ми з твоїм батьком обговорювали твоє майбутнє.

— Я ваш слуга,— мовив Бейдр, схиливши голову.

— Перше — ти мій родич, моя кров.

Бейдр мовчав. Та він і не мусив говорити.

— Світ швидко змінюється,— продовжував князь.— Багато чого сталося з того дня, коли ти народився. Згідно з тими подіями мусять мінятися і наші плани.— Він різко плеснув у долоні.

Дворецький відразу вийшов з кімнати, тихо причинивши за собою двері. В кімнаті вони залишилися одні. Князь почекав хвилину. Його голос перейшов майже на шепіт.

— Ти знаєш, що я завжди трактував тебе як свого спадкоємця і гадав, що настане день, коли ти займеш моє місце як правитель цієї країни.

Бейдр поглянув на батька. Його лице було безвиразне. Бейдр перевів погляд на князя.

— Та часи змінилися,— сказав емір.— І перед нами стоять інші, важливіші справи. По всьому Близькому Сході з-під пісків пустелі пробивається хвиля майбутнього, провісниця такого багатства, про яке ми і не мріяли. І джерелом цього багатства є нафта. Це життєдайна сила сучасного промислового світу Заходу. І наша маленька країна лежить на одному з найбільших, які були відомі людям, родовищ.

Він зробив паузу, щоб передихнути, підніс до вуст філіжанку і сьорбнув гарячого солодкого напою.

— Минулого місяця я підписав угоду з кількома американськими, британськими та європейськими компаніями про розробку цього родовища. За права на розвідку родовища вони згодилися заплатити нам десять мільйонів доларів. Якщо нафту буде знайдено, вони будуть платити додаткові суми за кожну робочу свердловину та відсотки з експортованої нафти. Вони також зобов'язалися побудувати нафтопереробні заводи та допомагати в розбудові країни. Все те багатообіцяюче, однак я не маю певності.

— Не розумію,— сказав Бейдр. Хоча самому все вже стало ясно. От чому його послали в науку до західного світу.

— Мені здається, що розумієш,— проникливо сказав емір.— Та дай мені довести свою думку до кінця. Світ осудив імперіалізм та колоніалізм як спосіб життя, проте існують і інші способи закабалити будь-яку країну та її народ. Один з них — нав'язати економічну залежність. Я не маю наміру дозволити Заходу зробити це з нами, але те, що вони будуть платити за наш поступ, збігається з моїми планами.

Бейдр кивнув. В ньому почала прокидатися до князя повага нового ґатунку. За всіма дивними та своєрідними примхами вимальовувався чоловік державної думки.

— Чим я можу бути корисним? — спитав він.— Я у вашому розпорядженні.

Князь поглянув на Саміра і схвально кивнув. Самір усміхнувся. Князь знову повернувся до Бейдра.

— У мене є для тебе важливіше завдання, аніж бути моїм спадкоємцем. Мені потрібна людина, яка могла б ходити по західному світу та збирати багатства, які вони так неохоче нам віддають, і використовувати їх за західним зразком, щоб отримати ще більші багатства. І якщо упораєшся з цим завданням, для якого ти вчився і будеш учитися і далі, я обіцяю, що твій син-первісток стане моїм спадкоємцем і наступним князем.

— Мені не потрібні обіцянки від мого володаря,— сказав Бейдр.— Я буду з великим задоволенням виконувати його бажання.

Емір звівся на ноги і обійняв Бейдра.

— Мій власний син не міг би зробити для мене більше.

— Я вдячний вашій світлості за довіру. Молю Аллаха єдино за те, щоб у своїй мудрості він спрямував мене на шлях, достойний тієї довіри.

— Хай збудеться воля Аллаха,— проказав князь. Він знову сів.— Ти повернешся до Америки, щоб продовжувати своє навчання. Тільки тепер твоя освіта буде в нових руках, в руках людей, рекомендованих мені американськими нафтовими компаніями. Ти не будеш ходити до звичайного навчального закладу. Твоя освіта буде спеціалізованою і завершиться в трирічний термін.

— Розумію,— кивнув Бейдр.

— А тепер залишилося владнати ще одну справу,— вів далі князь.— Твоє одруження.

Бейдр не міг приховати свого здивування. Це було щось таке, чого він не очікував.

— Моє одруження? — перепитав він.

Князь усміхнувся.

— Ти не повинен дивуватися. З розповідей про вчорашню ніч, що дійшли до мене, ти постачиш мені багатьох онуків.

Бейдр мовчав.

— Ми з твоїм батьком детально обговорили цю справу і після довгих роздумів підібрали наречену, якою ти можеш пишатися. Вона молода і вродлива і походить з однієї з найкращих родин Лівану. Звуть її Маріам Ріад, це дочка Мохаммеда Ріада, відомого банкіра.

— Я знаю цю дівчину,— вставив батько.— Вона дійсно дуже вродлива. І дуже благочестива.

Бейдр поглянув на свого батька.

— Скільки їй років?

— Шістнадцять,— відповів Самір.— Хоча вона й не була за кордоном, але отримала добру освіту. Зараз вона навчається в американському дівочому коледжі в Бейруті.

— В шістнадцять заміж виходити ще рано,— сказав Бейдр.

Емір засміявся.

— Я вибрав мудро. Можливо, в Америці дівчина в шістнадцять — ще неповнолітня, а в наших краях — якраз на порі.

На зворотнім шляху до Бейрута Бейдр сидів у машині мовчки. Самір заговорив з ним, аж коли вони в'їхали до передмістя.

— Що турбує тебе, сину мій?

— Нічого, тату.

— Ти розчарований, що не будеш спадкоємцем князя?

— Ні.

— Тоді ти думаєш про нав'язане одруження?