Микола Васильович Гоголь - Мертві душі

"Даруй, брат, що ж у тебе за крамарський нахил! Ти б мусив просто віддати мені їх".

"Ну, слухай, щоб довести тобі, що я зовсім не якийсь скнара, я не візьму за них нічого. Купи в мене жеребця, я тобі дам їх на додачу".

"Вибач, нащо ж мені жеребець?" сказав Чичиков, здивований справді такою пропозицією.

"Як нащо? та я ж за нього заплатив десять тисяч, а тобі віддаю за чотири".

"Та нащо мені жеребець? заводу я не держу".

"Та слухай, ти не розумієш: адже я з тебе візьму тепер усього тільки три тисячі, а решту тисячу ти можеш заплатити мені згодом".

"Та непотрібен мені жеребець, Бог з ним!"

"Ну, купи булану кобилу".

"І кобили не треба".

"За кобилу й за сірого коня, отого, що ти в мене бачив, візьму з тебе тільки дві тисячі".

"Та непотрібні мені коні".

"Ти їх продаси, тобі на першому ярмарку дадуть за них утроє більше".

"То краще ж ти їх сам продай, коли певен, що виграєш утроє".

"Я знаю, що виграю, та мені хочеться, щоб і ти мав вигоду".

Чичиков подякував за прихильність і рішуче відмовився і від сірого коня, і від буланої кобили.

"Ну, то купи собак. Я тобі продам таку пару, просто мороз поза шкурою йде! породиста, з вусами, шерсть стирчить угору, як щетина. Бочкуватість ребер незбагненна, лапа вся зібрана в грудку, землі не зачепить!"

"Та навіщо мені собаки? я не мисливець".

"Та мені хочеться, щоб у тебе були собаки. Слухай, коли вже не хочеш собак, то купи в мене шарманку, чудова шарманка; самому, як чесна людина, коштувала півтори тисячі; тобі віддаю за 900 карбованців".

"Та навіщо ж мені шарманка? Я ж не німець, і об тягатися з нею по дорогах і випрошувати гроші". v "Але ж це не така шарманка, як носять німці. Це орган; глянь умисне: вся з червоного дерева. Ось я тобі покажу її ще!" Тут Ноздрьов, схопивши за руку Чичикова, почав тягти його до другої кімнати, і хоч як той упирався ногами в підлогу, хоч як запевняв, що він знає вже, яка шарманка, але мусив почути ще раз, як вирушив у похід Мальбруг. "Коли ти не хочеш на гроші, так ось що, слухай: я тобі дам шарманку і всі, скільки в мене є, мертві душі, а ти мені дай свою бричку й триста карбованців додачі".

"Ну, от іще, а я ж чим поїду?"

"Я тобі дам іншу бричку. Ось ходімо в сарай, я тобі покажу її! Ти її тільки перефарбуєш і буде чудо бричка".

"От його невгамовний біс опанував!" подумав сам собі Чичиков і вирішив будь-що-будь спекатися всяких бричок, шарманок і всіх можливих собак, незважаючи на незбагненну бочкуватість ребер і грудкуватість лап.

"Але ж бричка, шарманка й мертві душі, усе разом!"

"Не хочу", сказав ще раз Чичиков.

"Чому ж ти не хочеш?"

"Тому, що, просто, не хочу, та й годі".

"От який-бо ти, справді! з тобою, як я бачу, не можна, як ведеться між добрими друзями й товаришами, такий, справді!.. Одразу видно, що дволична людина!"

"Та що ж я, дурень, чи що? ти поміркуй сам: навіщо ж придбаю я річ, зовсім для мене непотрібну?"

"Ну, вже, будь ласка, не кажи. Тепер я дуже добре тебе знаю. Така, справді, ракалія! Ну, слухай: хочеш метнемо банчок? Я поставлю всіх померлих на карту, шарманку теж".

"Ну, наважитись на банк, значить, підпадати під невідомість", казав Чичиков і тимчасом глянув скоса на карти, що були в нього в руках. Обидві талії55 здались йому дуже схожі на штучні, і самий крап56 виглядав теж підозріло.

"Чого ж невідомості?" сказав Ноздрьов. "Ніякої невідомості! хай тільки буде на твоєму боці щастя, ти можеш виграти чортову прірву. Ось вона! от щастя!" казав він, починаючи метати для збудження запалу: "от щастя! от щастя! ось: так і ріже! ось та проклята дев'ятка, на якій я все просадив! Почував, що продасть, та вже, зажмуривши очі, думаю собі: чорт тебе забери, продавай, проклята!"

Коли Ноздрьов це говорив, Порфирій приніс пляшку. Але Чичиков відмовився рішуче як грати, так і пити.

"Чому ж ти не хочеш грати?" сказав Ноздрьов.

"Ну, тому, що не маю настрою. Та признатися сказати, я зовсім не охочий грати".

"Чому ж не охочий?"

Чичиков знизав плечима й додав: "бо не охочий".

"Погань же ти!"

"Що ж робити? так Бог створив".

"Фетюк просто! Я думав був раніше, що ти хоч трохи порядна людина, а ти ніякого не розумієш поводження. З тобою зовсім не можна говорити, як з людиною близькою... ніякої прямодушності, ні щирості! чистий Собакевич, такий мерзотник!"

"Та за що ж ти лаєш мене? Винен хіба я, що не граю? Продай мені душ самих, коли вже ти такий чоловік, що трусишся над цією дурницею".

"Чорта лисого матимеш! хотів був, даром хотів віддати, а тепер от не дістанеш! Хоч три царства давай, не віддам. Такий скупердяй, пічкур гидкий. З цієї пори з тобою ніякого діла не хочу мати. Порфирію, піди скажи конюхові, щоб не давав його коням вівса, хай їдять саме сіно".

Такого висновку Чичиков ніяк не сподівався.

"Краще б ти мені й на очі не показувався!" сказав Ноздрьов.

Проте, незважаючи на таку незгоду, гість і господар повечеряли вкупі, хоч цим разом не стояло на столі ніяких вин з хитромудрими назвами. Стирчала одна тільки пляшка з якимсь кіпрським, яке було те, що називають кислятина в усіх відношеннях. Після вечері Ноздрьов сказав Чичикову, відвівши його у бокову кімнату, де була наготовлена для нього постіль: "Ось тобі твоя постіль! Не хочу й надобраніч казати тобі!"

Чичиков залишився після відходу Ноздрьова в найнеприємнішому настрої. Він у душі досадував на себе, лаяв себе за те, що до нього заїхав і згаяв даремно час. А ще більше лаяв себе за те,

що заговорив з ним про справу, і повівся необережно, як дитина, як дурень: бо справа зовсім не такого роду, щоб бути звіреною Ноздрьову: Ноздрьов людина-погань, Ноздрьов може набрехати, прибільшити, розпустити чорт знає що, підуть ще якісь плітки — негаразд, негаразд. "Просто, дурень я", казав він сам собі. Ніч спав він дуже погано. Якісь маленькі прежваві комахи кусали його нестерпно боляче, так що він усією жменею шкріб по враженому місці, приказуючи: "а, щоб вас чорт забрав разом з Ноздрьовим!" Прокинувся він рано-вранці. Першим ділом його було, надівши