Елері Квін - Божий світильник. Куля для боса

той поводився дуже жорстоко і зрештою вигнав її помирати в злиднях. До самої своєї смерті мати крапля по краплі вливала в синову свідомість почуття ненависті до Мейх’ю, яка з роками не пригасла, а навпаки, розгорілася. Кейт приєднався до змовників з однією метою: знайти багатство свого вітчима і взяти собі ту частку, яку Сільвестр украв у його матері. Хлопець від самого початку не мав наміру вбивати Еліс, тобто виконувати призначену йому роль. Під носом у Квіна й Торна Кейт першого ж вечора вивіз Еліс з буднику, але не 8адушив її й не закопав, як наказувала Олівія, а сховав у лісі, в одній тільки йому відомій хатині. Він потайки заносив дівчині їжу — коли ото йшов у Чорний дім шукати золото — й вирішив тримати її полонянкою, поки знайде скарб, забере свою частку й зникне. Але, взнавши свою полонянку ближче, Кейт по-, кохав її і одного разу, прийшовши в хатину, все їй розповів. Прихильність Еліс додала йому сил, і він, над усе турбуючись про її безпеку, умовив дівчину залишатись у схованці, аж покп знайдуть золото. Після цього вони вдвох збиралися викрити Олівію.

Зла іронія всієї цієї історії, як казав згодом Еллері Квін, полягала в тому, що мета змови й контрзмови — Сільвестрове золото — залишалася такою самою примарною, яким був спершу Чорний дім. Незважаючи на най-ретельніші пошуки в будинку й навколо нього, навіть найменших слідів золота не виявили.

— Я запросив вас до своєї скромної оселі, — добродушно сказав Еллері Квін через кілька тижнів, — щоб перевірити одну свою думку, що просто волає, вимагаючи перевірки.

Еліс і Кейт здивовано перезирнулися. У найзручнішому кріслі Еллері поважно сидів елегантний, самовпевне-ний, добре відпочилий Торн.

— Я радий, що комусь щось спало па думку,— гірко всміхнувся Кейт.— Я жебрак. Еліс теж не багатша під мене.

— Вам бракує філософського ставлення до багатства,— холодно зауважив Еллері.— У містера Райнака це одна з чарівних рис його вдачі. Бідолашний доктор! Цікаво, чи йому подобаються наші в’язниці?..

Він поворушив кочергою жар у каміні.

— Міс Мейх’ю, ваш приятель Торн, мабуть, уже дощенту зруйнував будинок вашого батька. А що, немає золота, Торне?

— Нічого, крім сміття,— скрушно зітхнув адвокат.— Ми пе пропустили жодного камінця.

— Все правильно! Отже, якщо подивитися па це діло тверезо, то є дві можливості: або багатство вашого бать ка, міс Мейх’ю, існує, або його немає взагалі. Якщо він сказав неправду й багатства немає, то справу можна вважати закінченою і вам з вашим любим Кейтом залишається порадитись і вирішити: або жити з гордо піднесеною головою жебраками, або здатися на ласку благодійного товариства. Але припустимо, що багатство, як і запевняв ваш батько, існує. І заховав він його десь у будинку. Що тоді?

— Тоді,— зітхнула Еліс,— воно безслідно зникло.

Еллері розсміявся.

— Не зовсім так. У всякому разі з мене цих зникнень досить. Давайте подивимось на проблему з іншого боку. Що було в будинку за життя Сільвестра Мейх’ю таке, чого там немає тепер?

Торн витріщив очі.

— Якщо ви маєте на увазі... е-е... тіло...

— Ну, це ви вже занадто, Торне! До того ж була ексгумація. Думайте!

Еліс повільно перевела погляд на пакунок, що лежав у неї на колінах.

— То ось чому ви попросили прихопити з собою мате-рин портрет!

— Гадаєте, старий свідомо вводив нас в оману, коли казав, що його багатство — золото? — вигукнув Кейт.

Еллері, всміхаючись, узяв у дівчини пакунок, розгорнув його, хвилину вивчав великий портрет матері Еліс, а тоді новернув портрет другим .боком до себе й упевпено відвів картонку. Золотисто-зеленим каскадом на коліна йому посипалися папери.

— Цінні папери! — всміхнувся Еллері.— Хто сказав, що ваш батько був несповна розуму, міс Мейх’ю? Він був дуже розумний джентльмен. Ну-ну, Торне, не будьте таким цікавим! Залишимо цих щасливих дітей самих!

•

РЕКС СТОУТ

Переклад з англійської Владислава Носенка

Перекладено за виданням: Rex Stout. Bullet for One. Great American Detectives. Signet Books, New Vork, 1985.

©

Судячи з кольору обличчя дівчини, важко було повірити в те, що її залякали.

— Мабуть, я висловилась не зовсім точно,— наполягала вона, виламуючи собі пальці, хоч я і просив її не робити цього.

— Я нічого не вигадую, зовсім ні. Якщо вони вже одного разу звинувачували мене, чому я повинна думати, що вони не підуть на це іще раз?

На мене значно більше враження справили б її щоки, якби вони зблідли од страху, наче від них відринула кров. Але з першого погляду па неї я пригадав календар з фотографією повновидої молодиці, який висить на стіні у Сема Дайнера на Одинадцятій авеню; в одній руці у неї відро, а іншою вона спирається на корову, яку щойно подоїла або збирається доїти. Вони дуже схожі кольором обличчя, фігурою, якоюсь невинністю.

Дівчина облишила викручувати собі пальці і стиснула їх у маленькі кулачки.

— Невже він справді такий пихатий, як індик? Вони прийдуть через двадцять хвилин, але я повинна побачити його раніше! — вона схопилась на ноги.— Він де, нагорі?

Я підозрював, що вона — особа імпульсивна, і тому замість того, щоб іти до столу, зайняв позицію між нею і дверима до холу.?

— Облиште ці спроби, -- порадив я. — Вас б’є дрож, коли ви стоїте — я помітив це, як тільки ви увійшли, — тож сідайте. Я хотів пояснити вам, міс Руні, що ця кімната править за робочий кабінет Вулфу, тоді як решта будинку — його житло. З дев’ятої до одинадцятої години ранку і з четвертої до шостої вечора його ні для кого немає — він чаклує над своїми орхідеями в оранжереї, і набагато поважнішим особам доводиться миритися з цим. Але я бачу, що ви, мабуть, непогана людина, і могли би вам допомогти.

— Як?

— Сідайте і припиніть тремтіти.

© Український переклад. В. ІІосенко, 1992

Вона сіла.

Я піду і скажу йому про вас.

— Що ви скажете