Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 1

проблемою «родоводу Великих Князів». Це більше ніж дивно. До 1563 року під особистим наглядом Івана Грозного і з ініціативи московського митрополита Макарія була написана фальсифікована «Книга статечна царського родоводу». Навіщо ж Катерині II знадобилося повторно втручатися у «царський родовід»?

Я спробував знайти відповідь або хоча б натяк на це питання в «Пам'ятних записках». Їх написав учасник і сподвижник «праць» імператриці, тож десь мав лишитися слід. І слід знайшовся.

«Показував я ріку Сіть у Ярославській губернії. Вона впадає в Мологу, а Молога у Волгу. На Сіті вбито Князя Володимира Юрійовича Рязанського, від Татар. Думали (Катерина II. — В. Б.), що він перейшов Волгу значно нижче, щоб атакувати Татар; але ріка Сіть показує, що Володимир тікав до Твері. Цим відкриттям не дуже задоволені для складання Історії» [23, с. 245].

«Покликали для вислуховування роздроблення Росії на удільні Князівства, під час навали Татар; їх налічили до 70-ти… «Я ще нову напишу примітку про тодішніх Татар» [23, с. 247].

«Покликали, і якийсь час читали мені Російську Історію (яка тоді писалася. — В. Б.). Тут є примітка про Татар і їхню силу при навалі на Росію (суздальську землю! — В. Б.); життя Св. Олександра Невського, без чудес» [23, с. 247].

Зверніть увагу, як пильно придивляється Катерина II до ХIІІ століття. І неспроста. Тринадцяте століття є ключовим у розумінні суті Московії, а пізніше — Російської держави.

Будучи, як на ті часи, чудово освіченою і всебічно розвиненою, Катерина II розуміла, де не стикується історія імперії. Читаючи стародавні літописання Київського князівства, вона бачила, що саме європейцеві одразу ж впадало в око — бездоказове і свавільне перенесення права спадщини від Великого Київського князівства на «Моксель», або суздальську землю, а згодом довільне перекладання цього «права» на Московію.

Для європейськи освіченої людини подібне — нонсенс! Свого часу і Англія висловлювала претензії на Францію. Однак до кінця XVIII століття англійські зазіхання на французький престол перетворилися чи то на європейський жарт, чи на фарс. І Катерина II про те знала. Вона розуміла: якщо подібний розрив впадає їй в очі, то згодом серйозні європейські дослідники просто відкинуть голослівні твердження московитів про їх «спадкоємне право» на історію і землю Русі. Адже на землі Русі навіть у часи Катерини II проживав самобутній, усе ще непідвладний Російській імперії український народ. Отже, саме той період історії великоросів (другу половину XII–XIII століття) слід було докорінно видозмінити. Історія наступного періоду потребувала «звичайного доопрацювання».

Діяла імператриця дуже хитро і підступно. Вона не чіпала історії Київського князівства, що становило небезпеку. Історія Русі на той час була зафіксована не лише в літописах, що зберігалися в архівах Катерини II, а й у літописах литовських, польських, шведських, угорських, грецьких, тюркських, арабських тощо.

«Залешанські» ж князівства, тобто майбутня Московія, створювалися поза зв'язком із європейською культурою і поза контактами з народами, які до кінця XII та в першій половині XIII століття могли зафіксувати її конкретизовану історію.

Російська імперія зробила, все можливе, щоб народи Поволжя та Сибіру якщо не знищити, то бодай зросійщити і примусово загнати в християнство. А Волзька Булгарія — спалена, її медресе і мечеті зруйновано дощенту, всі культурні цінності й літописи викрадено, вивезено в Московію. Як це відбувалося, ми побачимо нижче.

Однак навіть за таких умов споряджалися одна за одною експедицїї в Поволжя та Сибір, аби повністю вилучити «шкідливі для імперії» джерела. Тобто все, що ми сьогодні знаємо про походження суздальських князівств і Московїї, нам «склали» «платні співробітники» імперії — найманці Катерини II і їхні послідовники. Всі вони «складали переважно історію Росії» за «катерининськими джерелами». Після того було запроваджено жорстку церковну і державну цензуру.

Катерина II до кінця XVIII століття сконцентрувала у сховищах усі стародавні літературні та історичні першоджерела, які зберігалися до того в монастирях, церквах, навчальних закладах, у приватних осіб. Усі вони побували в руках імператриці. До того ж вона постійно поповнювала бібліотеку, музеї, архіви і сховища найкращою європейською літературою, художньою та історичною. її представники постійно нишпорили по Європі в пошуках антикваріату і стародавніх першоджерел. Грошей на такі цінності Катерина II не жаліла.

Послухаймо О. В. Храповицького далі:

«Відшукав папери, під час життя в Ермітажі писані про древності Слов'ян, із вишукуванням первісного народу» [23, с. 12].

«Велено зібрати папери для продовження (писання. — В. Б.) Російської Історії…» [23, с. 93].

«Вправляються у продовженні Історії Російської; підніс книги і виписки, до того приналежні» [23, с. 44].

«Підніс древню Російську Ідрографію й опис Кавказу, Ренекса, мав за те подяку» [23, с. 250].

«Мав від Її Величності подяку за історичні книги, справно перевезені й розкладені одна по одній» [23, с. 248].

«Займаються найперше Російською Історією та справами Французькими; отримані знову літописи від Митрополита Платона, і мені двічі підтверджували, аби скоріше переписати» [23, с. 254].

«Підніс переплетені літописці, від Митрополита Платона прислані, знайшов тут звістку про кончину Київського Великого Князя Володимира Рюриковича, — мав подяку» [23, с. 254–255].

«Виходили (Катерина II. — В. Б.) в кабінет, бралися було за Історію, але знову лягли. Було славлення, після чого призвали самого лише Митрополита, його пригощали; до решти не виходили» [23, с. 258].

Подібних записів можна запитувати ще з десяток!

Катерина II мала в своєму розпорядженні всі найдавніші шедеври київської слов'янської писемності, у тому числі коштовний твір легендарного Нестора «Повість минулих літ». Цілком можливо, що шедевр міг називатися по-іншому, і в текст, який дійшов до нас, могли бути внесені істотні зміни. Тут сумніватися не варто, інакше він дійшов би до нас в оригіналі.

А те, що оригінал існував і був у руках Катерини II, засвідчив особисто О. В. Храповицький:

«Взялися за Російську Історію; говорили зі мною про Нестора. Я: nous l'avons vu en original» [23, с. 243].

Останнє речення цієї цитати перекладається з французької мови так: «Я (О. В. Храповицький. — В. Б.): Ми його бачили в оригіналі»(!!!)

До чудового зізнання статс-секретаря додати нічого. Прошу лише звернути увагу: йдеться про справжній оригінал Нестора, без усяких, згодом вигаданих, «літописних зводів». Про те, навіщо ці літописні зводи з'явилися згодом, поговоримо нижче.

Були у Катерини II в руках і інші оригінали першоджерел, що не дійшли до нашого часу. Зокрема, «Книга степенна царського родоводу», написана духівником Івана Грозного Афанасієм з ініціативи митрополита Макарія.

Але чимось і «шедевр Івана Ірозного» не влаштовував Катерину II, хоча він «обґрунтував» «пряму спадковість московських Рюриковичів від Візантійських імператорів». А отже, московські князі і російські царі стали у спадкоємний