Катерина Іванівна Гловацька - Міфи Давньої Греції

чиста, прозора, навіть видно камінці на піщаному дні. Схилився хлопець до води, припав спраглими вустами до неї, аж тут дві ніжні дівочі руки обплели йому шию, принадно блиснули зелені очі, і красуня-наяда потягла хлопчину на дно.

Гілас устиг лише злякано зойкнути і ще раз, голосніше, а тоді почувся плюскіт і все стихло, тільки брижі пішли по воді. Тільки ще зостався на березі Гіласів глиняний глек, і на нього по довгому розшуку нарешті натрапив Геракл.

Герой саме вертався до корабля, несучи молоденьку сосну собі на весло, коли раптом почув розпачливий зойк і знову зойк, ще дужчий.

Геракл упізнав — то був голос його улюбленця Гіласа. Кинувши додолу сосну, він побіг на той зойк, гукав хлопця щомиті, продирався крізь зарості й хащі, розривав руками чагарник, та хлопця ніде не було.

Вискочивши на галявину, Геракл побачив невеличке тихе озерце, а біля самої води — Гіласів глек. Зрозумів герой, що сталося з хлопцем, зажурився і не схотів нікуди йти звідти, де загинув його юний ДРУГ.

А здорожені аргонавти, нічого не знаючи, лаштувалися до сну. Втома їх швидко зборола, і вони міцно поснули. Удосвіта, ще й на світ не благословлялося, суворий Тіфій усіх побудив і сказав сідати до весел.

Тільки вранці, як зійшло вже сонце, аргонавти побачили — немає поміж ними Геракла й Гіласа. Мимохіть усі притримали весла і втупились очима в Ясона. А той сидів мовчки, і ясне чоло йому наче оповила чорна хмара.

Зненацька не витримав Теламон, найщиріший Гераклів друг. Він підбіг до Ясона і гнівно крикнув:

— Підступний Ясоне, я знаю — ти навмисне зоставив на березі Геракла. Адже тільки він може затьмарити твою славу героя. Ганьба тобі, і навіки буде ганьба, коли не завернеш назад корабля.

А що Ясон похмуро й мовчки сидів, не зважаючи на Теламона, той геть розлютився і підскочив до старого керманича.

— Тіфію, завертай назад корабель! Завертай! — кричав Теламон.

Розгубилися аргонавти, не знали, гребти їм далі чи ні. Умовляли

Теламона схаменутись, але той нікого не слухав і силоміць поривався до керма.

Раптом корабель спинився. Мореплавці аж принишкли — спинити корабель міг тільки бог, смертним це не до снаги. І справді, то був морський бог, віщий Главк. Він висунув з хвиль голову, сиву, кошлату, повиту морськими водоростями із химерними мушлями, і владною рукою спинив «Арго».

— Смертні, киньте сперечатися, — загуркотів, наче морський прибій, його голос. — Де вам іти проти волі всемогутнього Зевса! А саме з його волі Геракл зостався на березі — йому роковано зробити великі подвиги, щоб стати безсмертним. А Гіласа затягли наяди до себе, в чисту озерну воду. Видно, таку долю випряли йому невблаганні Мойри. Тож не вертайте назад, а їдьте спокійно туди, куди вам призначено путь.

Замовк голос, схожий на гуркіт прибою, і сива кошлата голова сховалася в хвилях. Зраділи аргонавти віщим словам морського бога і дружно взялися гребти. А засоромлений Теламон підійшов до Ясона і ніяково мовив:

— Даруй мені гнівні слова, з розпачу я не тямив сам, що казав.

Ясон не таїв лиха на щирого Теламона, і знову згода і мир запанували на «Арго».

Дальші пригоди

Наступну зупинку мореплавцям довелося зробити в Місії, де, як вони чули, жило дике плем’я бебриків. До берега, куди вони вийшли з «Арго», звідусіль бігли якісь люди в звіриних шкурах. З-поміж них один особливо вирізнявся високим зростом і свавільним, жорстоким обличчям.

Ясон, виступивши наперед, спокійно і лагідно мовив до нього:

— Вітаємо тебе і всіх, хто живе у цім краї. Ми — люди мирні, пливемо далеко, аж до заморської Колхіди, то чи не дасте нам трохи харчів та питної води? Той, хто допомагає подорожнім, завжди любий безсмертним богам.

— Га, це ти так гадаєш? А в мене, царя Аміка, Посейдонового сина, свої, інші закони, — і здоровань зловтішно зареготав. — Закони такі: той, хто прибув у мої володіння, повинен битися навкулачки зі мною. А тоді переможець хай робить із переможеним усе, що йому заманеться, це справедливо, еге ж? Тільки завжди переможцем виходжу я, а мої вороги всі вже в Аїдовім царстві. Адже погляньте, яка в мене зброя!

Амік підняв свої здоровенні кулачиська, кожний завбільшки з чоловічу голову, і, милуючись ними, знову зловтішно зареготав.

Аргонавти, ставши тісним гуртом, похмуро мовчали. Враз Амік перестав реготати і презирливо кинув:

— Ач, боягузи, принишкли. Ану виходь, хто тут найдужчий.

Ясон перший ступив наперед, та юний Полідевк випередив його,

сказавши:

— Ти, Ясоне, наш вожак, ти вдатний до всього. А я вмію тільки одне — битися навкулачки, зате добре вмію. Ось побачиш!

І він, посміхаючись, став перед грізним Аміком. Став невеличкий юнак, веселий і гарний, наче зірка яскрава, перед здоровенним, як гора, дикуном, чорним, патлатим, страшним.

Прислужник кинув поміж ними на землю ремені, що ними бійці обмотують руки. Амік, пхнувши їх згорда ногою, сказав:

— Бери які хочеш.

Полідевк нахилився і, не вибираючи, взяв ремені, ближчі до нього. Тоді спокійно, не кваплячись, обмотав собі руки і став, готовий до бою. Кров’ю наллялися очі в Аміка. Наче хижий звір, стрибнув він на Полідевка, та спритний юнак крутнувся і сам затопив дикунові збоку в скроню, аж того захитало. Засліплений болем і люттю, Амік заходився навмання гатити своїми кулачиськами, та невеличкий верткий Полідевк щоразу встигав ухилятись і сам непомильно бив дикуна. Коли він утретє щосили вдарив Аміка в ту саму скроню, здоровань заточився і, спливаючи кров’ю, упав неживий.

Бебрики звідусіль кинулися із зброєю на Полідевка, але біля нього вже вимахував блискучим мечем брат його рідний Кастор, та й усі аргонавти схопилися за зброю.

Бій тривав недовго: бебрики зразу відчули перевагу чужинців і здалися в полон, благаючи, щоб їх не вбивали. Аргонавти радо пішли на згоду, тільки зажадали від дикунів священної клятви.

— Ми люди мирні й не хочемо нікого вбивати, — сказав їм Ясон. — У вас ми гадали тільки дістати харчів та питної води, а ніякої кривди й на думці не мали. А ви зустріли нас як вороги, за що ваш володар і дістав по заслузі. Ніколи більше не порушуйте святого закону гостинності й будьте ласкаві до всіх подорожніх, до всіх стомлених, спраглих. Покляніться нам вічною клятвою в цьому.

Бебрики щиро поклялися, а тоді хутко назносили до берега м’яса, сиру, вина. Аргонавти набрали чистої джерельної води, попрощалися з бебриками, а Ясон наостанок сказав:

— Пам’ятайте свою святу обітницю бути гостинними, бо за нами прийдуть інші мореплавці, дедалі більше