Джейн Остін - Доводи розсудку

дружина, побувавши всюди, куди вони збирались, поверталися додому. Почувши про те, який довгий шлях подолали молоді люди, вони люб'язно запропонували місце в двоколці тій із дам, яка найдужче втомилася; до Апперкросса залишалася ще ціла миля, і їм усе одно було по дорозі. Запрошення призначалося всім одразу, й усіма одразу було відхилено. Панночки Мазгроув зовсім не втомилися, а Мері чи то образилася, що її не запросили першою, чи то елліотівська гордість, як це називала Луїза, не давала їй сісти третьою до екіпажа, запряженого одним конем.

Пішоходи перетнули путівець, піднімалися до іншого поля, і адмірал уже знову почав нокати на свого коня, коли капітан Вентворт раптом підійшов до сестри і щось їй сказав. Що ж саме — можна здогадатися з наслідків.

— Міс Елліот, ви ж так втомилися! — вигукнула місіс Крофт. — Дозвольте нам відвезти вас додому. Місця тут вистачить, запевняю вас. Якби ми були такі, як ви, тут можна було б, я впевнена, і вчотирьох сісти. Зробіть ласку, міс Елліот, сідайте до нас.

Енн ще стояла на путівці, але, мимоволі почавши відмовлятися, продовжувати вона вже не могла. Адмірал наполегливо підтакував дружині — чинити опір було безглуздо. Вони стиснулися, наскільки це було можливо, а капітан Вентворт, повернувшись до неї і не вимовивши ані слова, спокійно підсадив її до екіпажа.

Так, він це зробив. Вона сиділа в двоколці й думала, що це він її туди помістив за своїм бажанням і своєю рукою, бо зрозумів, як вона втомилася, і вирішив допомогти. Його ставлення до неї, яке виявилося в цьому вчинку, не давало їй спокою. Ця дріб'язкова обставина нібито підбивала підсумок усьому, що сталося раніше. Вона його розуміла. Він її не пробачив, але не міг залишатися нечутливим. Засуджуючи її за минуле, яке він згадував із глибокою та незаслуженою образою, цілковито байдужий до Енн і вже почавши відчувати прихильність до іншої, він, однак, не міг байдуже дивитися на її незручності. Це був відгомін минулих днів; вияв чистого, хоч і неусвідомленого дружнього почуття; доказ ніжного та щирого серця, яке принесло їй стільки горя й радощів разом, вона навіть не знала, що пересилювало.

Витаючи думками далеко, вона намагалася підтримати незначущу розмову зі своїми супутниками. Вони вже здолали майже половину шляху тряським путівцем, коли вона раптом почала розуміти, про що вони говорили. Її увагу привернуло слово «Фредерік».

— Фредерік, без сумніву, має намір освідчитись одній з дочок Мазгроувів, Софі, — сказав адмірал. — Тільки ніяк не збагну, якій. Як на мене, він уже достатньо довго з ними знайомий, аби прийняти рішення. А все через мирний час. Якби нині була війна, він би так довго не думав. Ми, моряки, під час війни не можемо дозволити собі довго залицятися до панночки, міс Елліот. Скільки днів, моя люба, минуло від того дня, як я вперше тебе побачив, і до того, як ми звили гніздечко в Норд-Ярмуті?

— Давай краще не будемо про це згадувати, мій любий, — весело відгукнулася місіс Крофт. — Адже якщо міс Елліот дізнається, як швидко ми порозумілися, то не повірить, що ми з тобою щасливі. Зрештою, я багато чула про тебе.

— Та й мені багато хто казав, що ти красуня, навіщо ж нам було довго чекати? Ні, у таких справах зволікати не можна. Було б дуже добре, якби Фредерік мерщій розправив вітрила та привіз одну з цих юних дам до Келлінча. Там вона ніколи не буде нудьгувати. А ці дами обидві такі милі; я навіть майже їх не розрізняю.

— Так, справді, добрі, щирі дівчата, — сказала місіс Крофт тоном стриманого схвалення, яке дало підставу Енн підозрювати, що жодну з них вона не вважає вартою свого брата. — І сімейство таке шановне. Кращої рідні нам не знайти. Стережися стовпа, адмірале, мій любий. Зараз ми в нього вріжемося.

І тут вона рішуче взяла віжки до своїх рук, рятуючи всіх од небезпеки; і далі, завдяки її мудрому водійству, вони не потрапили до канави й не перекинулися разом з двоколкою; і Енн, не без приємності розмірковуючи над особливостями цієї їзди, яка вкрай точно, на її погляд, відбивала загальні риси сімейного життя Крофтів, доїхала до дверей Вілли живою та здоровою.

Розділ XI

Тим часом чекали повернення леді Рассел: навіть день було призначено, і Енн, яка, за умовою, готувалась одразу ж до неї приєднатися, чекала свого скорого від'їзду до Келлінча й розмірковувала над зміною, що її чекала.

Вона буде жити в тому самому селі, де й капітан Вентворт, усього лише за півмилі; вони будуть ходити до однієї церкви, дві сім'ї будуть неодмінно зустрічатися. Цього їй зовсім не хотілось, але в Апперкроссі він проводив так багато часу, що, виїжджаючи звідси, вона швидше віддалялася від нього, ніж до нього наближалась; і що більше розмірковувала над цим важливим предметом, то більше здавалося їй, що вона не програє, але виграє так само очевидно, як вигравала, міняючи товариство бідолашної Мері на товариство леді Рассел. Їй дуже не хотілося зустрічатись із капітаном Вентвортом у Келлінч-холлі: ці стіни зберігали пам'ять про ті зустрічі, які їй було б занадто боляче згадувати, але ще менше вона хотіла, щоб капітан Вентворт зустрівся з леді Рассел. Вони не подобались одне одному, і було б недоречним поновлювати давнє знайомство; і якби леді Рассел побачила їх разом, вона б дійшла висновку, що він надто добре володіє собою, а Енн, навпаки, надто погано.

Такими здебільшого були думки, які обсідали її перед від'їздом з Апперкросса, де, як їй здавалось, вона гостювала надто довго. Звичайно, її двомісячне перебування тут виправдовувалось піклуванням про маленького Чарлза, але він швидко одужував, і вона вже не мала потреби тут залишатися.

Коли Енн уже збиралася покинути Апперкросс, вона зустрілася ще з однією обставиною, якої менш за все могла чекати. Капітан Вентворт, після того як цілих два дні в Апперкроссі про нього не було ні слуху ні вістки, знову з'явився серед них, аби виправдати свою відсутність.

Капітан Вентворт нарешті одержав листа, який давно його шукав, — то був лист від капітана Гарвіла, який повідомляв, що він улаштувався з сімейством на зиму в Лаймі; таким чином, друзі раптом опинялися за двадцять миль один від одного. Після тяжкого поранення, що він його дістав два роки тому, капітан Гарвіл не міг уже похвалитися міцним здоров'ям, і тому капітан Вентворт, якому не терпілося його побачити, сам негайно вирушив до Лайма. І там провів цілу добу. Він був цілком