Сергій Вікторович Жадан - Месопотамія

що вся футбольна команда повалила на вихід, стояла при дверях і нервово в чомусь одне одного переконувала. Це був знак, потрібно було йти. Данило неквапно підвівся, скинув на підлогу хрещеного молодої, що спав, сидячи на стільці, головою у виделках, осадив одного з футболістів, що ліз битися до офіціантів, провів важкою долонею по спині блідій начальниці юридичного відділу, від чого та запалала, вигораючи зсередини, пішов, не озираючись, відчуваючи за плечима запах паленого цукру й мокрого тютюну. Олег вибирався слідом, дав своїм гірським черевиком хрещеному по ребрах, аби не псував свята, підняв за комір заваленого футболістом офіціанта, різко притягнув до себе Дашу, відчуваючи, як у ній усе палає від гіркоти, ішов, бачачи перед собою лише братову надійну спину, орієнтуючись лише на його побитий череп, лише братові довіряючи, лише його слухаючи. Підійшли до Соні за ключами.

— Вже йдете? — перепитала вона розчаровано.

Данило віджартувався, Олег нервово поліз по кишенях за цигарками. Тоді Соня схопила Данила за руку, вклала туди ключі, але не відпустила й потягла за собою. Я ж не можу вас так відпустити, говорила, сміючись, самі подумайте. Данило виважено ступав за нею, останнім сторожко брів Олег. Перед дверима, що вели на кухню, зупинився, схопив малого, якого нині діставали з басейну, але який устиг переодягнутись і йшов за ними слід у слід, розвернув його, засадив коліном під зад. Іди, сказав похмуро, святкуй. І зачинив за собою двері.

За що їй подобався Сєня: коли платила за нього, він навіть не дякував. Говорив, що чоловік не мусить принижуватись, і якщо в нього випадково немає бабла, це ще не причина вибачатись і дякувати. По-своєму це було принципово. Принципи примушують нас діяти, вони дають нам силу, думала Соня, або слабкість. Або й те, й інше. Коли він переїхав жити до неї разом зі своїми речами (футболки, бутси, щитки, залита потом клавіатура), життя її майже не змінилося. Навіть сни не змінилися, снились так, ніби в житті її нічого не відбувалося, мовби її просто під'єднали до якогось каналу з повчальними й вигадливими сновидіннями, які вона не завжди розуміла, тому не завжди дивилась до кінця. Сєня ставився до неї зі стриманою ввічливістю, багато уваги не вимагав, багато не говорив, іноді загалом мовчав, аж вона починала нервувати. Він любив спати з нею, любив дивитися на неї зранку, доки вона ще не прокинулась і не могла ні про що його запитати. Після ночей із нею тіло його виглядало так, наче він у темряві продирався крізь шипшину. Укуси, синці й подряпини на плечах та спині робили його схожим на великомученика, якому дісталося за переконання. Сєня зупинявся перед дзеркалом, дивився на кров, що проступала шкірою, і йому ставало невимовно солодко. А коли після тренувань він стояв у душі, кров проступала з ран і змішувалась із прохолодною водою, як вітер із дощовими струменями. Друзі підсміювались над ним, він злився й швидко одягався. Проте вдома, перш ніж завалитися спати, все одно підходив до дзеркала й уважно розглядав подряпини, котрі все ніяк не гоїлися.

Незрозуміло було, куди всі поділись, чому так рано пішли. Вечір, щоправда, був пізній, можна сказати, що й не вечір уже, а рання ніч, проте хто б зважав на час такої пори, за такого настрою? А однак на кухні нікого не було, лише освітлення рівно лягало на блискучі, залиті соусами та кремами газові плити, на металеві поверхні столів та жерстяні нутрощі мийок, на важкі холодильники й гострі ножі, вбиті в криваві дерев'яні дошки для нарубування м’яса та городини. Усюди стояли напівпорожні баняки з рештками частування, підлогою розсипано було яскраво-зелену капусту й ніжні пелюстки салату, у мийці коштовними згустками темніла яловичина, на столі залишились пляшки, банки з медом і шоколадом, тарілки з чимось гострим і перченим, в'язким і невагомим.

— Давайте, лісоруби, — засміялася Соня, — заходьте, тут нікого немає. Я цілий день нічого не їла. І це на власному весіллі, уявляєте? Зараз щось знайду, сідайте.

Олег застрибнув на стіл, підхопив капустину, що лежала поруч, прицілився й запустив нею в мийку. Триочковий, стримано потішився він. Данило притулився плечем до холодильника, насмішкувато дивився на брата, прислухаючись разом із тим до тиші в коридорі. Соня почала зазирати до баняків, щось там винюхуючи, виловлюючи звідти щось смачне — рештки середземноморських страв, східні прянощі та південних риб, гриміла посудом, переливала підливу, запалила зрештою чотири вогні на плиті, які розпустились, мов океанські квіти, пускаючи стелею бузкові тіні. Видобула звідкись сир, знайшла цитрини, витягла початий коньяк. Передавала все це Олегові з рук у руки, і він щоразу завмирав, торкаючись її пальців. Сіла поруч із ним, дістала з-за спини яблуко, кинула Данилові. Той легко піймав. Соня щедро надпила, передала пляшку Олегові, брала їжу, рубала її великим ножем, ділячись порівну всім, що в неї було. Олег більше пив, слідкуючи за нею. Соня гостро надкусила цитрину, і золотий сік почав стікати їй підборіддям, і жоден м'яз на обличчі її не здригнувся, лише сльози виступили, проте вона легко змахнула їх, беручись за сир і зелень. Рвала зубами чорний хліб, обережно запиваючи його вишневим соком, ламала пальцями шоколад, злизувала з долоні полуничний джем, весь час сміялася, так що зуби її різко займалися білим вогнем, і посмішка була широкою й щедрою, як це буває лише в дітей. Та й то не в усіх. Вишні лишали на її вустах кривавий слід, алкоголь робив її дихання теплим, їла вона так легко й радісно, аж Олег відчув, що зовсім сп'янів, що його розібрало й підкинуло вгору. Зауважив, що навколо холодно, навіть вогні газової плити не могли прогріти вологого повітря над мийками та морозильними камерами. Вона ж замерзла, мабуть, подумав, стягнув шкірянку й накинув її Соні на плечі. Соня загорнулась, глибоко вдихаючи його запах, повернулася й почала його цілувати. Цілувала довго, і поцілунки її пахли цитринами та медом. Олег чекав-чекав, що ж буде далі, а не дочекавшись, стягнув назад свою куртку, кинув на холодну поверхню столу, і Соня зовсім не заперечувала, опустилась на куртку, тягнучи його за собою. Цілувала далі, доки він скидав сорочку. Цитрини падали на підлогу й твердо бились об замащену джемами плитку, фініки потрапляли йому під руку, від чого шкіра його ставала солодкою, алкоголь розливався поверхнею столу, безнадійно заливаючи рештки салату. В мене під сукнею нічого немає, — раптом сказала Соня. Як це — нічого немає? — здивувався він. — А кросівки? Але