Роджер Желязни - Рука Оберона

— Тобто, просто кажучи, якщо направляти їх будеш ти?

— Звичайно. Я пропоную зібрати сім'ю і пробитися до Блейза і Фіони, де б вони не були. Ми втримаємо їх, повністю зчепившись, всього лише на хвилину-другу. Рівно настільки, щоб я встиг завдати удару.

— Як Мартіну?

— Я думаю, краще. Мартін в останній момент встиг вирватися. На сей раз цього, з усією вашою допомогою, статися не повинно. Навіть трьох-чотирьох людей буде достатньо.

— Ти дійсно думаєш, що зможеш так легко провернути все це?

— Я знаю, що нам краще спробувати. Час спливає і ти будеш одним зі страчених, коли вони захоплять Амбер. Так само, як і я. Що ти на це скажеш?

— Якщо я буду впевнений, що це необхідно, тоді у мене не буде іншого вибору, окрім як піти на це.

— Повір мені, це необхідно. Наступне, що мені знадобиться, це Камінь Правосуддя.

— Для чого?

— Якщо Фіона і справді при Дворі Хаосу, однієї Карти, ймовірно, буде недостатньо, щоб дістатися до неї і утримати навіть нашими спільними силами. У її випадку мені потрібен Камінь для фокусування нашої енергії.

— Це, я вважаю, можна буде організувати.

— Тоді, чим раніше ми цим займемося, тим краще. Чи не можеш ти все влаштувати до сьогоднішнього вечора? Я досить оговтався, щоб впоратися зі своєю частиною операції.

— Ні, чорт візьми! — Вигукнув я, встаючи.

— Що ти маєш на увазі?

Він з силою стиснув підлокітники крісла. Потім Бранд вимовив, щільно стиснувши зуби:

— Чому ні?

— Я сказав, що піду на це, якщо буду впевнений, що це необхідно. Ти сам визнаєш, що багато зі сказаного тобою — припущення. Одного цього достатньо, щоб перешкодити мені стати переконаним.

— Тоді забудь про переконання. Чи можеш ти дозволити собі йти на ризик? Наступний напад буде набагато сильнішим, ніж останній, Корвін. Вони знають про твою нову зброю. Вони обов'язково врахують це у своєму новому плані.

— Навіть якби я погодився з тобою, Бранд, я впевнений, що не зміг би переконати інших, що ці страти необхідні.

— Переконати їх? Та просто вели їм! Ти їх всіх тримаєш за горлянки, Корвін! Ти зараз нагорі. Ти ж хочеш там залишитися, чи не так?

Я посміхнувся і рушив до дверей:

— Я теж люблю діяти своїми методами, — зауважив я. — Твою пропозиція я буду тримати в запасі.

— Твої методи приведуть тебе до смерті раніше, ніж ти думаєш.

— Я знову стою на твоєму улюбленому килимку, — сказав я.

Бранд розсміявся:

— Відмінно! Але я-то тобі не погрожував. Ти знаєш, що я хотів сказати. Тепер ти у відповіді за весь Амбер. Ти повинен зробити правильний хід.

— А ти знаєш, що хотів сказати я. Я не збираюся вбивати ще двох з нас через твої підозри. Мені знадобиться більше, ніж це.

— Коли ти це отримаєш, може виявитися занадто пізно.

Я знизав плечима:

— Побачимо.

Я досяг двері.

— Що ти збираєшся тепер робити?

Я похитав головою:

— Я не кажу кожному все, що знаю, Бранд. Це — свого роду страховка.

— Я можу це оцінити. Сподіваюся лише, що ти знаєш достатньо.

— Чи, може, боїшся, що я знаю забагато, — відпарирував я.

На мить в мускулах під його очима затанцювали обережний вираз. Потім він посміхнувся.

— Я тебе не боюся, брат, — промовив він.

— Добре, коли нема чого боятись, — зауважив я і відчинив двері.

— Постривай! — Гукнув Бранд.

— Так?

— Ти забув сказати мені, хто був з тобою, коли ти виявив Карту Мартіна в тому місці, де я її залишив.

— Рендом! Хто ж ще!

— О! Він знає подробиці?

— Якщо ти маєш на увазі, чи знає він, що ти намагався вбити його сина, то відповідь — ні, поки не знає.

— Розумію. А нова рука Бенедикта? Я так зрозумів, що ти якимось чином добув її йому в Тир-на-Нготі. Я бажав би більше дізнатися про це.

— Не зараз, — буркнув я. — Давай збережемо що-небудь для нашої майбутньої зустрічі. Її чекати не так вже й довго.

Я вийшов і закрив двері, віддавши мовчазну данину поваги килимку…

8

Навідавши кухню, взявши величезний обід і знищивши його, я попрямував в стайню, де виявив молодого гнідого красеня, що колись належав Еріку. Незважаючи на це, я потоваришував з ним, і незабаром ми рухалися по стежці вниз з Колвіра, до табору моїх військ з Відображення. Поки я їхав і перетравлював їжу, то намагався розсортувати події і відкриття останніх декількох годин. Якщо Амбер і справді виник, як результат акту заколоту Дворкіна при Дворі Хаосу, то з цього випливало, що ми всі в спорідненні з тими силами, що тепер погрожували нам. Звичайно, було важко вирішити, наскільки можна тепер було довіряти всьому, що сказав Дворкін. І все ж, чорна дорога вела до Двору Хаосу, явно як прямий результат ритуалу Бранда, заснованого ним на засадах, про які він дізнався у Дворкіна. На щастя, в даний момент ті частини повісті Дворкіна, що вимагали найбільшої довірливості, не були скільки-небудь украй важливими з практичної точки зору. І все ж у мене були змішані почуття щодо нашого походження від Єдинорога.

— Корвін!

Я натягнув поводи і відкрив свій мозок для прийому. З'явився образ Ганелона.

— Я тут, — відгукнувся я. — Де ти дістав набір Карт і навчився користуватися ними?

— Я взяв недавно колоду з ящика в бібліотеці. Я подумав, що це непогана думка — мати спосіб термінового зв'язку із тобою. Що ж до того, як ними користуватися, то я просто зробив те, що, здається, робив ти та інші — вивчаю Карту, думаю про неї, зосереджую на вступ в контакт з даною особою.

— Мені слід було б давним-давно дати тобі колоду. З мого боку це був недогляд, і я радий, що ти його усунув. Ти зараз просто пробуєш їх або щось сталося?

— Дещо… Де ти?

— Випадково вийшло так, що я якраз спускаюся, щоб побачитися з тобою.

— У тебе все в порядку?

— Так.

— Чудово! Тоді приїжджай. Я волів би не намагатися провести тебе через цю штуку, як це проробляєте ви. Справа не така вже термінова. До швидкої зустрічі!

— До зустрічі.

Він перервав контакт, і я труснув повідком і продовжив шлях.

Якусь мить я відчував роздратування через те, що він просто не попросив у мене колоду.

Потім я згадав, що був відсутній більше тижня по часу Амбера. Ймовірно, він стривожився і не сподівався, що інші зроблять це за нього. І, напевно, справедливо.

Спуск пройшов швидко. Кінь, якого до речі звали Барабан, здавалося, був