Люк Бессон - Артур і мініпути

Зісковзнувши на місце вершника, Артур починає себе заспокоювати: йому не можна впадати у відчай.

— Спокійно! Керувати цим чудовиськом не складніше, ніж бабусиним «шевроле», — переконує він своє перелякане «я», хоча мало вірить словам. — Щоб летіти ліворуч…, треба смикнути за лівий повід!

Артур так і робить, але комар перевертається і летить пузом догори. Хлопчика викинуло із сідла. Він ледве встигає ухопитися за палицю, що заплуталася в поводах.

Комар мчить над містом, як літак-винищувач.

— Тікай, Барахлюше! — кричить Артур. Він ледве не збиває принца ногами. Бара-хлюш падає на землю, а хлопчик уже знову набирає висоту. Він озирається і бачить, що за ним полює ще один грізний осмат.

Миро спостерігає за повітряними пригодами Артура. Зараз він намагається не втратити з поля зору хлопчика і переслідувача.

Артурові так і не вдається повернутися в сідло — він висить на поводах. Осмат летить за ним і вже готовий рубонути його мечем.

Миро обраховує траєкторію польоту обох комарів і, пропустивши Артура вперед, приводить у дію дзеркало, яке вискакує зі стіни просто перед носом нападника. Від несподіванки осмат та його крилатий кінь гальмують, бачать себе у дзеркалі і з переляку падають униз.

Осмати жахливо потворні, тому їм заборонено дивитися на себе у дзеркало, бо вони можуть померти від переляку.

Осмат, що літає найвище, бачить, що сталося з його товаришем, і кидається вниз.

— Не підлітайте близько до стін! — кричить він. — У стіни вмонтовано пастки…

Але він не встигає закінчити фразу. Миро різко викидає дзеркало зі стелі й осмат врізається в нього, вилітає із сідла і стрімголов падає вниз. А комар летить далі без вершника.

Захеканий Барахлюш нарешті добіг зі своєю кліткою до тунелю, що веде в перехідну залу.

Відпочивши, він витягає свисток і з усієї сили дме в нього. В іншому кінці міста його приятель чує сигнал і відчиняє свою клітку. Самець моль-моль випурхнув на волю і гайнув на пошуки самки.

Крихітне звірятко розгублено перекидається в повітрі. Нарешті він учув нюхом, де його половинка, і стрілою мчить до неї.

Біла грудочка летить над містом. Вона стрімко мчить під носом у комара, і той умить змінює напрямок. Вершник уже не може йому наказувати.

— Ти що — збожеволів, осел летючий?! — сварить осмат коня, який перестав йому підкорятися. І нічого дивного: комарі полюбляють ласувати моль-молями. Як тільки побачать живі ласощі, ніяка сила їх не зупинить. Осмат може смикати за поводи, але шлунок комариний вимагає свого.

— Ще не час обідати, шестиногий ідіоте! — не вгаває осмат.

Та комар не зважає на образи. Зараз він зосереджений тільки на білій смакоті, яка аж проситься йому в пащу. А моль-моль летить прямо в тунель, завузький для такої великої комахи, як комар.

— О ні-і-і! — перелякано волає осмат: він пізно зрозумів, що вскочив у халепу.

Моль-моль пірнає в тунель, де на нього чекає подруга, а комар разом із вершником застряє у вузькому проході і не може зрушити ні вперед, ні назад.

Барах л юш відчиняє клітку. Самець опиняється біля своєї самки, яка кидається в його обійми. Щоправда, своїми маленькими сильними крилятами вони й блохи не обнімуть, але ж так заведено казати…

— Чудово спрацювали, голуб'ята! — хвалить їх задоволений Барахлюш і з кліткою в руках біжить до другого виходу з тунелю.

Артур усе ще метляється в повітрі, і за ним знову женеться вже інший осмат, лякаючи грізним мечем. Осмат наближається, його меч свистить біля Артура. Хлопчик уже передчуває трагічну розв'язку… Удар — Артур підтягує ноги. А меч заплутується в поводах.

— Перепрошую, ви, здається, гарячкуєте, — чемно каже Артур, гадаючи, що ні за яких обставин не можна забувати про ввічливість. Адже осмат зовсім не збирався дарувати йому свого меча!

Щоб визволити зброю, лютий осмат смикає меча вниз. Комар брикається — вершник не втримується в сідлі і повисає в повітрі.

Артур втрачає рівновагу. Він відпускає поводи і падає на спину комара, звідки тільки-но вилетів нападник. Отак! Щоб утриматися, хлопчик намотує поводи на палицю — вона знову стає йому у пригоді.

— Що ж, друга спроба має бути вдалішою, — підбадьорює він себе і обережно тягне тонкий шкіряний ремінець. Комар летить ліворуч!

— Bay! Я це зробив! А зараз — уперед! — радісно кричить Артур і… одразу отримує смородиною в чоло. Від несподіванки і болю він випускає поводи.

— Ура! Я вцілив! — вигукує внизу міні-пут, що стоїть біля важеля пускового механізму.

— Авжеж, дурню, вцілив! В Артура! — відповідає йому командир.

Оглушений Артур і некерований комар стрімко наближаються до ще одного осмата. А той уже розкручує над головою «сльозу смерті».

— Ой! — вигукує хлопчик, ще не відійшовши від удару, і стрибає вниз. Його кінь-комар таранить нападника, «сльоза» вилітає з клешні осмата і вибухає; кілька секунд купка лапок і крилець ще кружляє в повітрі, а потім поволі осідає на землю.

Падаючи, Артур гарячково розмірковує, чи треба було стрибати, адже приземлятися на лапки, як комар, він ще не вміє.

Та йому щастить: він знову опиняється у сідлі, тільки обличчям до хвоста. Поки він розмірковує, яким чином сісти так, щоб керувати летючою потворою, перед ним вибухає «сльоза смерті».

Хто не хоче вірити, нехай не вірить, але знову вибухова хвиля викидає Артура так, що він описує під куполом дугу і щасливо плюхається в сідло, «звільнене» черговим осматом.

А його колишній кінь-комар спалахує і блискавично падає вниз, прямо на короля.

— Обережно! — вигукує Селенія. Помітивши палаючий факел, що ось-ось упаде на батька, принцеса відштовхує короля вбік і, не втримавшись, падає на нього.

Ошелешений король намагається виповзти з-під принцеси. Комар падає і вибухає — в небо злітають тисячі вогняних друзок.

— З тобою все гаразд, батьку? — с тривогою в голосі запитує Селенія, зводячись на ноги.

— Мабуть, так, — ледве вимовляє король. — Знизу зручніше спостерігати бойові дії, — жартує він, щоб не зізнаватися, що йому важко встати самому. І донька допомагає батькові…

А наш Артур уже звик до стрибків у повітрі. Зараз він сміливо ухопив поводи — і комар слухняно летить то праворуч, то ліворуч. Літун слухняно виконує всі команди, як спортивний автомобіль, за кермом якого сидить сам Шумахер.

— Чудово! Я це зробив! — радіє Артур і тепер уже сам наздоганяє осмата. — Нічогенько собі! — задоволено муркоче хлопчик, почуваючи себе на коні цілком упевнено.

Спостерігаючи за Артуровими кульбітами під куполом ґрота, король каже Селенії:

— Дивись, моя доню! — і пальцем у повітрі виписує траєкторію руху хлопчика.

Юна принцеса підіймає голову вгору і бачить, що