Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

машини всі свої придбання і перетягла їх до квартири з табличкою «В. Кюлла». Зваливши усе в одну високу купу в передпокої, Лісбет півгодини витратила на пошуки місця для паркування в сусідніх провулках, а потім пустила воду в джакузі, в якій могли вільно поміститися принаймні троє людей. Спершу вона стала думати про Мікаеля Блумквіста. До того як їй сьогодні вранці потрапив на очі його лист, вона не згадувала про нього кілька місяців. Вона подумала, що зараз він, мабуть, удома, а з ним, можливо, Еріка Берґер.

Нарешті вона набрала більше повітря, перекинулася лицем униз і занурилася з головою в воду. Вона поклала руки собі на груди, міцно затисла пальцями соски і затримала дихання на три хвилини, доти, доки їй здалося, що легені от-от розірвуться.

Редактор Еріка Берґер мигцем поглянула на годинник: Мікаель Блумквіст запізнився на редакційну нараду, присвячену плануванню наступного номера, майже на п’ятнадцять хвилин. Редакційна нарада незмінно збиралася о десятій годині ранку в другий вівторок кожного місяця. На ній приймався у загальних рисах план наступного номера і заздалегідь намічалося, що потрапить на сторінки журналу «Міленіум» у найближчі кілька місяців.

Мікаель Блумквіст вибачився за своє спізнення, яке було нечуваним порушенням свято дотримуваного розпорядку, буркнув щось невиразне на своє виправдання, але цих слів ніхто не розчув і не звернув на них уваги. У засіданні наради крім Еріки брали участь секретар редакції Малін Ерікссон, співвласник і художній редактор Крістер Мальм, репортер Моніка Нільссон і працюючі неповний день Лотта Карім і Хенрі Кортес. Мікаель Блумквіст відразу помітив, що сімнадцятилітньої практикантки немає, зате за столом для нарад у кабінеті Еріки з’явився зовсім незнайомий чоловік. Це було дуже незвичайно; як правило, Еріка не пускала сторонніх на засідання, де вирішувалися питання, що стосувалися складу майбутніх номерів «Міленіуму».

— Це Даґ Свенссон, — відрекомендувала незнайомця Еріка. — Незалежний журналіст. Ми збираємося купити один його матеріал.

Мікаель Блумквіст кивнув і потис простягнуту руку. У Даґа Свенссона були блакитні очі, коротко підстрижена білява чуприна і триденна щетина на щоках. Виглядав він років на тридцять, і його чудова фізична форма могла викликати заздрість.

— Зазвичай ми випускаємо на рік один або два тематичних номери, — вела далі Еріка. — Цей матеріал я хочу поставити в травневий номер. У друкарні у нас заброньовано час до двадцять сьомого квітня. Це дає нам три місяці на підготовку матеріалів.

— Яка там тема? — спитав Мікаель, наливаючи собі каву з термоса на столі.

— Даґ Свенссон приніс мені минулого тижня свою тематичну заявку. Я запросила його на наше засідання. Розкажеш сам про свою тему?

— Трафік[30] секс-послуг, — сказав Даґ Свенссон. — Тобто торгівля секс-рабинями. У даному разі головним чином дівчатами з Прибалтики та Східної Європи. Якщо розповісти все по порядку, то я пишу книжку на цю тему і тому звернувся до Еріки. Адже ви відкрили власне невелике видавництво.

На всіх обличчях з’явився задоволений вираз. На рахунку видавництва «Міленіум» була поки що тільки одна випущена книга, а саме — торішня «цеглина» Мікаеля Блумквіста про фінансову імперію мільярдера Веннерстрьома. У Швеції наклад додруковувався п’ять разів, а крім того, книга вийшла норвезькою, німецькою та англійською мовами, зараз готувався французький переклад. Зростання продажів здавалося непояснимим, позаяк розказана в книжці історія була вже відома з численних газетних публікацій.

— У галузі книговидання наші досягнення, мабуть, не такі вже й великі, — обережно зауважив Мікаель.

Даґ Свенссон усміхнувся:

— Я знаю. Але у вас усе ж таки є видавництво.

— Є інші видавництва, більші за наше, — вів далі Мікаель.

— Безперечно! — втрутилася Еріка Берґер. — Але ми вже цілий рік обговорювали питання про те, щоб разом з основною діяльністю почати видавати книжки, зайнявши певну нішу. Ми говорили про це на двох засіданнях, і всі цю думку схвалили. Ми уявляємо це собі як дуже обмежену за обсягом діяльність — три-чотири книжки на рік, у яких в основному будуть подані нариси на різні теми. Іншими словами, типово журналістська продукція. А це стане чудовим початком.

— Трафік секс-послуг, — задумливо повторив Мікаель і кивнув, звертаючись до Даґа: — Розповідай!

— Темою торгівлі секс-рабинями я займався чотири роки. Я натрапив на неї завдяки моїй подрузі Міа Берґман. Її спеціальність — кримінологія і гендерні[31] дослідження. Раніше вона працювала в Раді з профілактики злочинності і розробляла закон про заборону сексуальної експлуатації.

— Я її знаю, — зраділа Еріка. — Я брала в неї інтерв’ю два роки тому з приводу її доповіді про ставлення судових інстанцій до чоловіків та жінок.

Даґ Свенссон з посмішкою кивнув.

— Це викликало багато обурених відгуків, — сказав він. — Але вже п'ять чи шість років вона займається темою трафіку секс-послуг. Це і звело нас. Я писав нарис про торгівлю сексуальними послугами через Інтернет, і мені хтось підказав, що вона про це дещо знає. Вона справді знала! Коротше кажучи, ми почали працювати спільно, я — як журналіст, вона — як дослідник, потроху ми зближувалися, а через рік з’їхалися і стали жити разом. Вона працює над докторською дисертацією, навесні у неї захист.

— То значить, вона пише докторську, а ти?

— А я популярну версію плюс мої власні розслідування. А також короткий варіант у вигляді статті, яку я передав Еріці.

— Гаразд. Отже, ви працюєте однією командою. І про що ж ви пишете?

— Наш уряд запровадив суворий закон проти торгівлі сексуальними послугами, у нас є поліція, яка стежить за тим, щоб цей закон втілювався в життя, і суди, які повинні судити злочинців. Ми оголошуємо злочинцями клієнтів, що купують секс-послуги, і у нас є засоби масової інформації, які пишуть на цю тему та всіляко висловлюють обурення із цього приводу і так далі. У той же час Швеція входить до числа країн, у яких купується найбільша кількість повій на душу населення з Росії і Прибалтики.

— І ти можеш довести це фактами?

— Це аж ніяк не таємниця. Це навіть не новина для газети. Нове тут те, що ми зустрілися і поговорили з десятком дівчат типу «Лілея назавжди».[32] Більшості з них від п’ятнадцяти до двадцяти років, і походять вони з неблагополучних соціальних верств східних країн. Їх заманили до Швеції, пообіцявши їм тут ту або іншу роботу, але тут вони потрапили в лапи секс-мафії, яка ні перед чим не зупиняється. У порівнянні з деякими речами, які довелося пережити цим дівчатам, «Лілея назавжди» може видатися невинним фільмом для сімейного перегляду. Тобто я хочу сказати, що ці дівчата пережили таке, що