Дмитро Терко - Альтернативні пригоди Буратіно, Дмитро Терко

Зустріч

           Йдучи до Тіли, він почув, як вона розмовляла сама з собою на кухні, і завернув до неї. Побачивши свого квартиранта, хазяйка зраділа:

- Бачиш, як доводиться, щоб не забути людську мову – розповідаю сама собі історії. А ти як, синку?

- Дякую вам за увагу. У мене все добре, окрім одного: ваш ключик "захворів".

- Ой, що з ним? Ти не зламав його, хлопче? – І з цими словами стара, наче іграшковий шлюп-бот, "причалила" до Тіні. Тепер вони стояли бік о бік.

- Дивіться, він цільохиньок, але не сяє, – дістаючи ключа з брюк, мовив Тіно.

Стара стала на ципки і зняла з долоні хлопця ключа. Ретельно оглянула, придивляючись до кожного міліметру поверхні імобілайзера, й у розпачі повернула виріб Тіні.

- Що нам тепер робити? – з дрожжю в голосі, схожою на шурхіт гальки під час прибою, без надії запитала.

- Перед тим як звернутися до вас, я думав над цим. І він повідав свій план.

- Ой, любий, ти правда знайшов її телефон?! Нам повезло! Пішли до мене, і зараз же я зателефоную до Ретти.

Діставшись своєї кімнатки, Тіла пройшлась, обмацуючи рукою нижню полицю книжкової етажерки, і під серветкою знайшла свій "кнопочник" – модель із серії "Бабусин телефон".

- Тримай. Набери номер, і потім даси мені.

Він зателефонував, навіть не глянувши на аркушик з номером, що вже здавався легендарним пазлом в "15".

Три, чотири, п'ять викликів. Без відповіді. Швидко відняв від вуха і глянув на дисплей: все вірно. І в цей момент почув з динаміка довгоочікуване "Ало!". Тіно моментально підніс апарат до вуха старої й кивнув.

- Це я, Тіла! Ретта?! – без зайвого вступу мовила, знову дивно омолодженим голосом, Тіла. "Як в перший день, наче спілкування телефоном сприяє "реінкарнації" господарки" – відзначив хлопець.

Спостерігаючи за реакцією співрозмовниці, Тіно зрозумів, що та отримала ствердну відповідь.

- Як справи, Ретто? Вибач, що турбую, але твій ключик захворів.

- "Ключик"? А що з ним? – доносилось з гучномовця.

- Він перестав сяяти. Ти могла б це виправити, дівчинко моя? Я така рада, що ми знайшли твій номер.

- Хто там з вами іще, тьотя Тіла? – "Тьотя" – це зближує, - з надією відмітив Тіно.

- Це мій квартирант. За твоєю об'явою. Винайняв кімнату на рік. Звуть Тіно. Хороший хлопчик. Ми добре ладнаємо. То як, полікуєш ключика, бо хлопець без нього не може полишити оселю. Я ще так сяк, а він – ні.

- Я зайду до вас через годинку-дві. Точно. Не хвилюйтесь. До зустрічі. – І обірвала зв'язок.

- Ти чув, Тіно, - вона прийде і все владнає. У мене все калатає. Зроблю нам чай. Я п'ю зелений, а ти?

- Мені чорний, якщо можна.

- Добре. Он, присядь на пуфика. Вибач, але стільця немає. – І з цими словами старенька попленталась знову на кухню.

Після мовчазного чаювання Тіно повернувся до своєї кімнати і почав швидко наводити порядок, ховаючи будь-які сліди своїх досліджень. Дістав із шафи Віну і посадив її на софу. Дістав придбані вчора шоколадні цукерки "у роздріб". Виклав їх гіркою в цукерницю посеред столу. Вперше за весь час усівся на софу (з подивом відмітивши, що вона на диво зручна) й почав збиратися з думками. Минула перша година від дзвінка до Ретти. Як себе тримати? Він уявив:

- Ось відчиняються двері, і до кімнати входить Ретта. За нею – радісна хазяйка. Тіла представляє їх одне одному. Тим часом Ретта ретельно оглядається довкола: що так, що не так, що підозріло …

- Мої дії. Як добропорядний господар, пропоную жінкам сісти. Дякую Ретті за відновлення ключа. Пригощаю кавою з цукерками. Знайомимось: "хто", "де", "що". Треба не злякати гостю. Тому більше розповідаю про себе, не розпитуючи жінку. Наблизитись до основної теми з П'єром за присутності Тіли не вийде. І це тупик. Як позбавитись старої? – Нічого путнього не спадає на думку. Вихід один – це перехопити гостю у вітальні в момент, коли Тіла відчинить двері квартири. Тут має все вирішитись: вітаємось; заходимо до Тіли; Ретта "чаклує" над ключем; все владналось, Тіла сяє не менше за "оновлений" виріб; я з Реттою виходжу й пропоную глянути на свою колишню оселю. Це - найризикованіший момент. Тому скоригуємо тактичний план: я пропоную випробувати ключ в замку моєї кімнати. Тут вона не відмовить. Це все логічно і природно. Підходимо, раз, другий – працює. Ось коли і запрошую її до себе. Якщо погоджується, то все так, як і при початковому варіанті, тільки без Тіли. Якщо ні – то пресингую, згадуючи П'єра, її фокуси з телетрансляцією. Натякаю на відповідальність за самочинне переобладнання замків чужих кімнат… Вона в шоці. Проштовхую до себе, заспокоюю, посвячую у план її примирення з чоловіком. Далі – по обставинах. Так. Усе. Зараз може зайти, треба підтягнутись до приймальні і чекати.

Чекати довелось недовго. Хвилин через десять почув стук у двері. Хлопець підскочив і, випереджаючи вихід хазяйки, відімкнув їх. На порозі стояла молодиця приємної зовнішності з м'якими обрисами обличчя і фігури, одягнена в обтисле цвітасте плаття. Мабуть, крепдешин, майнуло в Тіно. Їй личить. В правій руці вона тримала маленьку коробочку зефіра.

- Заходьте, будь ласка. Я – Тіно, постоялець. А ви Ретта? Чекаємо.

- Дякую, – мовила гостя і зробила два впевнених кроки.

Саме тоді з'явилася Тіла. Радісний зойк обох жінок одразу пом'якшав атмосферу настороженості.

- Проходьте до мене. Дуже рада бачити. Тіла взяла Ретту обома руками за стегна й по-материнськи розвернула до світла, щоб оглянути.

- Ти просто квітнеш, як троянда, дівчинко! – І, вимовивши це, плюхнулась у свою гойдалку. З боку могло здатися, що старенька вклала в це привітання весь залишок емпатії, енергії і тепла, що накопичувалися в ній останні два роки вимушеного відлюдництва.

Ретта ледь зашарілася. – Дякую, тітонько! Це вам, – поставивши пакуночок на коліна господарки, промовила стиха гостя. – Ваш улюблений зефірчик.

- Ти як завжди, така уважна, мала. - І, вже звертаючись до Тіні:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍