Андрій Анатолійович Кокотюха - Втікач із Бригідок

— Часи інші, як ви не розумієте! — Шацький не збирався заспокоюватися. — Вас просто завела вся історія! Ви ризикуєте ні за що! Поки йшли сюди, ви наговорили мені стільки, що не лишається сумніву — за тим влучним стрільцем стоїть ціла таємна організація! І тепер ви, пане Кошовий, шукаєте причину, яка дозволить вам зайнятися тією справою й почати пошук! Самостійний, як завжди! Куди ви лізете? Чому не бережете тих, хто вас любить? Мене — нехай, Шацький не така вже цяця. Але — пані Магда, мої діти, нарешті — Естер!

Йозеф для переконливості показав на дружину, і жест вийшов незграбний: рукав зачепив чарку, звалив її, рідина розлилася по столу. Дантист зойкнув, підхопився та під суворим поглядом Естер знову сів. Поки вона ходила по ганчірку й витирала калюжку, всі мовчали. А тоді заговорив Клим:

— Дуже ціную вашу турботу, Шацький. Звісно, не хочу завдати горя ані вам, ані пані Естер, ані тим більше — пані Магді. Проте дозвольте пояснити хід моїх думок, — він вмостився зручніше. — Комісар під час розмови кілька разів наголошував на очевидному: ми давні знайомі, добрі приятелі, часом можемо бути однодумцями. Проте ми в жодному разі не друзі, особливо коли стосується справ. Зокрема, Віхура не повинен і не має права розповідати мені подробиці поліцейського розслідування. Так, учора вранці він показав мені записи січовика, бо це, на думку Віхури, вагомий доказ проти нього. Згодом уже від самого Ладного я почув його версію появи записки. Навіть з урахуванням обставин, за яких це було сказано, погоджуюсь як правник: трактувати лист справді можна двояко. Для прокурора — декларація про наміри вбити суперника. Для адвоката — емоційна сповідь, яка мала на меті запобігти вбивству.

Він перевів подих, і Шацький скористався з цього.

— Пане Кошовий, два погляди на один факт — то повсякдення, звичайна, побутова справа. Моя фейгале завжди мала власне розуміння причин, з яких мене свого часу забирали ночувати до ранку в поліцейський відділок. І мої пояснення, спроби донести, що рухало мною, коли заходив до того чи іншого бару, вона до уваги не брала.

— Дивна аналогія, але хай, — кивнув Клим. — Так чи інакше, комісар показав мені записку Ладного, бо я претендував стати його адвокатом. Нічого секретного Віхура не розголосив. Вірте чи не вірте — зміст ще до вчорашнього вечора був би опублікований у популярних газетах. Нема особливого сенсу приховувати від публіки очевидні речі. Тим більше коли йдеться про звинуваченого героя війни, і частина суспільства налаштована проти влади, котра фабрикує справи проти героїв. Ви ж знаєте політичну ситуацію: українська громада вже бурлить. Рішення оприлюднити докази могло б частково зняти напругу. Коли війна, це не шкодить. Згодні?

Шацький і Естер мовчки кивнули.

— Отак. А нинішня наша розмова відрізнялася від учорашньої. Віхура, мов картковий шулер у парній грі, здав мені купу козирів, яких би за інших обставин я не мав ніколи. По суті, шановне панство, комісар склав докупи факти, половину з яких я б не знав і просто так не дізнався. Бо, повторюся, людям із вулиці про таке не кажуть. А те, що я був заручником утікача, котрого потім застрелили в мене на очах, не дає мені жодних преференцій. Розслідування мене жодним чином не стосується. Питання: для чого Віхура розклав усе по поличках саме переді мною? Для чого спершу повернув ситуацію так, ніби я — спільник Ладного і мене в цьому легко звинуватити, навіть знайти докази, а надалі — спростував своє ж твердження? Скажу: лиш для того, аби в такий спосіб пояснити мені весь ланцюжок. Який ви, Шацький, називаєте діяльністю таємної організації.

— Скажете — її нема?

Клим відповів не відразу.

— Організація складається вже з двох осіб, — мовив нарешті. — А тут діяло явно не двоє. Бо хтось мав вирахувати Гірняка, який приніс мені новину. Водночас організовується передача зброї в Бригідки, а заразом — інструкцій для Ладного. Той діяв за планом, виконував його чітко, як військовий. Нарешті, постріл із засідки зроблено фахівцем високого класу. Такі люди не знаходяться випадково і навряд погоджуються працювати на окрему приватну особу, яка нікого не представляє. Не ображайтесь, Шацький, але ви робите з набору цих фактів правильні, проте — поверхові й однобокі висновки.

— Тобто?

— Так про організацію! Вона існує, і вже використала задля своєї мети щонайменше двох: Романа Гірняка й вашого покірного слугу. Далі треба зрозуміти мету, але Віхура знову підказує — з очевидного вбивці комусь треба було зробити не менш очевидну жертву. Я справді не Бог і не пуп землі, мої можливості не безмежні. Проте якби дійсно взявся захищати Ладного в суді, моїх умінь та знань вистачило би, щоб розвалити справу. Зважте хоча б на згадану вже різну трактовку записки. Потім — дуже дивна історія зі свідком, який послав у правильному напрямку військовий патруль і зник, а мав би не відходити ні на крок, дати свідчення, здобути для себе трошки слави. Допоміг злапати вбивцю, не жарти, більшість людей марнославні. Словом, Шацький, провина стрільця вже не очевидна, і так чи інакше я б зміг поміняти суспільну думку вже під час першого публічного слухання. Але метою було не виправдання Ладного, а саме вбивство. Або він комусь заважав, або — ним хтось прикривається. Друге ймовірніше.

— Чому? — поцікавився Шацький.

— Ой, навіть мені то зрозуміло, — втрутилася Естер. — Якщо людина заважає іншій людині, її катруплять, не чекаючи довго. Таке життя, нема на те ради.

— Браво, пані Естер! — не стримавшись, Кошовий двічі плеснув у долоні. — Скільки себе пам’ятаю, завжди даєте вірні підказки. Тепер — не мені, а рідному чоловікові.

Шацький ображено надув губи, взяв пляшку і, переконавшись, що крім нього в усіх налито, наповнив свою.

— Як бачите, комісар ніби між іншим, шпетячи мене на всі чотири боки, виклав зведені докупи факти, без яких не можна визначити напрямок пошуку вбивці. Отже, висновок: Віхура задав мені цей напрямок. Бо так чи інакше я — зацікавлена особа, вже втягнута в історію, ще й вмотивована. Обстановка, маю на увазі політичну, не надто сприятлива для того, аби австрійська кримінальна поліція в особі поляка почала ворушити різні національні спільноти без наслідків для влади. Будь-який подібний крок негайно переведе розслідування з кримінальної в іншу, згадану вже політичну площину. Це означає — слідство банально забалакають. Комісарові ж потрібен результат. І він справедливо переконаний: ніхто