Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони вже проїхали кілька годин. Алія сиділа на задньому сидінні машини, вдивляючись у вікно, де зливалися пейзажі. Серце калатало, але не від полегшення. Її трясло від тривоги, яка не відпускала з першої хвилини втечі.
Амір мовчав. Час від часу зиркав у дзеркало заднього огляду, ніби боявся, що їх ось-ось наздоженуть.
— «Все добре, Аліє. Ми вже майже там», — нарешті заговорив він.
— «Де там?» — її голос тремтів.
— «У мого знайомого за містом. Безлюдне місце, нас ніхто не знайде.»
Алія втупилася в нього.
— «Тобто… ми не їдемо додому? Не за кордон?»
— «Ще рано. Треба перечекати. Карім усе ще має ресурси. Ми не можемо ризикувати.»
Її шкіра змерзла, хоча в машині було тепло.
— «Аміре… я думала… ми поїдемо далеко, як ти казав…» — прошепотіла.
Він спалахнув:
— «Ти хочеш, щоб нас зловили на першому ж посту? Я ризикую всім, щоб ти була зі мною!»
Її губи затремтіли.
— «Ти… змінився», — сказала вона. — «Ти був іншим.»
— «Ти моя, Аліє. Я не дам тебе нікому. Не після того, як той виродок тримав тебе в полоні!» — він вдарив по керму.
Її серце стислося.
А може, я помилилась?
Карім ніколи не підвищував на неї голосу.
Він ніколи не стискав її так, як зараз це зробив Амір.
Він ніколи не змушував її відчувати себе річчю.
Її голос зірвався у тривожному шепоті:
— «Я не твоя… І не його. Я — моя.»
Амір зупинив машину різко.
— «Що ти сказала?» — його очі палахкотіли гнівом.
Алія злякано відсунулася назад.
— «Я не хочу бути тут… Це не свобода. Це — нова клітка…»
Вперше за весь час вона відчула: вона в небезпеці. І цього разу — без шансів на порятунок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Невільниця серця", Верона Дарк», після закриття браузера.
