Дроянда - Бити разом, Дроянда

“Світло” тільки-но запрацювало на повну. У залі грала легка музика, за стійкою Аліна налила ще одну чашку кави, коли двері різко відчинились.

Вона з'явилась, як буря — в чорному спортивному костюмі з зеленими вставками, з рюкзаком, що висів на одному плечі, і поглядом, який кидав виклик усьому світу.

— Це кафе? — зухвало кинула вона. — Чи клуб для тих, хто вміє лише мріяти?

Мія, що саме підійшла з тістечком, трохи знітилась.

— Тут можна просто бути, — м’яко відповіла вона.

— Ну от я й “була”. І ледь не стала тінню на асфальті, — С’ю кинула рюкзак на стілець. — Хтось тут знає, як це — коли тебе продають за посмішку?

Артем завмер. Дана вже інстинктивно зробила крок ближче. Соня вчитувалась у її жести — дівчина була на межі.

— Мене звати С’ю, — сказала вона. — Я навчалась з Віктором. Він був моїм всесвітом. А потім став брехнею. Хотів “погратись” перед тим, як зробити пропозицію іншій.

У тиші, що настала, було чути, як в серці “Світла” щось клацнуло. Наче його двері відчинились не тільки для друзів, а й для тих, хто ще шукає своє місце.

Аліна поставила перед нею чашку.

— Це не солодке. Це — справжнє. Як і ти.

С’ю усміхнулась уголос — вперше за довгий час.

— Можна я трохи тут залишусь? Може, десь поміж вами я знайду те, що не потрібно заслужити — просто бути.