Nebula - Експеримент що знищив світ, Nebula

Глава двадцять перша: Вині

Є Сон стояв на руїнах колишньої лабораторії, тримаючи за руку сімнадцятирічну Рін. Тепер він знав правду про вірус – він розумний і живий. Вибратися з лабораторії було непросто, адже ще до катастрофи вона була укріплена. Але Далер, передбачаючи біду, організував таємний склад зброї та припасів у технічному відсіку. Є Сон знав про цей відсік, тому повів Рін старим вентиляційним тунелем.

У тісному та темному тунелі Рін, хоч і налякана, мовчки йшла за ним. У відсіку вони знайшли автомати, пістолети, ножі, гранати, сухпайки та воду. Є Сон взяв автомат, пістолет, ножі та гранати. Рін він дав невеликий пістолет і допоміг одягнути бронежилет.

Вибравшись з відсіку, вони опинились у коридорі. Є Сон знав, що вихід на іншому кінці будівлі. Раптом, з-за рогу вискочив заражений. Є Сон вистрілив в нього, але звідусіль почали збігатися інші.

– Рін, біжи! – крикнув Є Сон, відстрілюючись. Він кидав гранати, прориваючись до виходу. Діставшись дверей, він виштовхнув Рін вперед, до лісу.

– Біжи! Я наздожену! – крикнув він, закриваючи за собою двері, щоб дати їй час втекти.

Є Сон стояв у коридорі, кров застигала на його руках. Рін чекала на нього біля входу до лісу. Він мусив до неї дістатись, мусив захистити її.

Запаси вони здобули зі згаданого раніше таємного складу Далера. Зброя, їжа, медикаменти – Далер передбачив можливість хаосу. Вибираючись з лабораторії, Є Сон покладався не лише на свій досвід, а й на знання, які йому передав Далер.

Зачиняючи за собою важкі двері до лабораторії, Є Сон знав, що відрізав собі шлях до відступу. Заражені насідали звідусіль, їхній голодний рев відлунював у коридорах. Він кинув димову гранату, створюючи тимчасову завісу, і почав відступати в напрямку протилежного виходу.

Він знав, що Рін вже чекає. Вона не була маленькою дівчинкою, яку потрібно постійно рятувати. Він показав їй, як користуватися пістолетом, як розпізнавати небезпеку, як виживати у цьому новому, жахливому світі.

Прориваючись крізь натовп заражених, Є Сон використовував усі свої навички. Він стріляв влучно, економлячи набої, і намагався не вступати у ближній бій. Кожен заражений – це ризик інфікування, кожна подряпина може стати смертельною.

Добігши до іншого виходу, Є Сон побачив невеликий джип, прихований за кущами. Знову – подарунок від Далера, який передбачив можливість втечі. Ключі були в замку запалювання.

Застрибнувши в машину, Є Сон завів двигун і розвернувся, прямуючи до лісу. Він знав, що заражені наздоженуть його, тому натиснув на газ до упору. Машина мчала по нерівній дорозі, підскакуючи на кожній вибоїні.

Наздогнавши Рін на узліссі, Є Сон зупинився і вискочив з машини.

– Сідай! – крикнув він, допомагаючи їй залізти в салон.

Рін слухняно виконала наказ, і Є Сон знову натиснув на газ, вириваючись углиб лісу. Вони їхали без зупинки, поки не відчули себе у відносній безпеці.

Зупинившись біля невеликої річки, Є Сон заглушив двигун. Вони обоє вилізли з машини, відчуваючи біль у м'язах і втому в кожній клітині тіла.

– Ти в порядку? – запитав Є Сон, дивлячись в очі Рін.

– Так, я в порядку, – відповіла вона, хоча в її голосі відчувалася напруга.

Є Сон знав, що вона приховує свій страх. Він обійняв її, намагаючись передати їй частину своєї сили.

– Ми впораємось, – прошепотів він. – Ми мусимо впоратись. Заради Далера.

Рін кивнула, відриваючись від нього. Вона знала, що він має рацію. Вони не могли здатися. Вони мусили боротися.

– Що тепер? – запитала вона.

Є Сон подивився на неї. У її очах він побачив відблиск надії. Він знав, що вони обидва готові до боротьби.

– Тепер, – сказав він. – Ми шукаємо тих, хто винен у цьому.

Він дістав з кишені флеш-накопичувач з інформацією про вірус.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍