Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Розділ 13.

З наступного дня наша робота закипіла, ніби вулкан, що довго дрімав і нарешті пробудився. Від самого ранку і до пізнього вечора я просиджувала на об'єкті, розмахувала руками, креслила, малювала, пояснювала, ніби художник, що переносить свої найсміливіші мрії на полотно. Допомога надходила звідусіль – люди з ентузіазмом долучалися до будівництва, і це лише підігрівало мою рішучість. Робота приносила мені таке задоволення, що навіть виснаження ставало солодким – я завалювалася в ліжко без сил, але з відчуттям виконаного обов’язку.

Через тиждень наш дитячий садок постав перед нами у всій своїй красі. Ми продумали все до дрібниць: від групових кімнатах де були великі, зручні подушки розкидані біля книжкових полиць, де низькі дерев’яні столики й стільчики, що ідеально підходили для маленьких долоньок, та ігрові зони — де лялькові будиночки та магічні пісочниці запрошували до веселощів і творчості, до спальних кімнат, де створили відчуття чарівного замку і кухні зі столовою, де випромінювався затишок, викликаючи відчуття дому. Він здавався мені живою істотою – таким довгоочікуваним і таким близьким. Останні штрихи я довірила Грогу і Греку, а сама поринула у відбір персоналу. Ми вирішили почати з двох вікових груп, тож я найняла чотирьох нянь і двох кухарів – молодих, сповнених натхнення жінок, готових не лише працювати, а й творити щось нове. Моє земне минуле допомогло – за допомогою легких тренінгів я підібрала колектив, який доповнював один одного і працював, як єдиний механізм.

І ось настав довгоочікуваний день відкриття. Він виявився ще гучнішим, ніж я могла собі уявити. Люди юрмилися, всюди лунали дитячий сміх, вигуки радості, подяки. Я кружляла серед гостей, відчуваючи, як гордість наповнює моє серце.

Містер Кроул увесь цей день не відходив від мене – він був ніби моя тінь, мій невидимий охоронець. Партнери ж, як не як! Але його погляди… Його погляди були надто промовистими. Їх міг не помітити лише сліпий. І до кінця дня вже всі жінки почали хитро усміхатися та шепотітися між собою, натякаючи мені, що він явно небайдужий, і що ця його опіка – далеко не лише діловий інтерес.

Я ж вирішила триматися версії, що він просто хороший друг і вірний союзник.

Садок запрацював, і всі сторони були задоволені: управління міста – тому що жінки могли вийти на роботу, а не піднімати протести, самі жінки – тому що їхні діти були доглянуті, нагодовані та розвивалися, а я… я була зайнята справою, відчувала себе потрібною та реалізованою.

Моє коло знайомих стрімко розширювалося. Багато хто звертався до мене за допомогою, а до когось зверталася я. Ідей, мрій та планів було безліч.

Після відкриття садка я нарешті могла зосередитися на наступній меті — реконструкції мого маєтку. Він мав змінитися до невпізнання, та стати не просто будівлею, а справжнім втіленням моїх прагнень і мрій. 

Грог зібрав найкращих майстрів — досвідчених ремісників, каменярів, склярів, що знали, як поєднати традиційне мистецтво з витонченістю сучасних ідей. Але головною родзинкою була магія. Вона впліталася в кожен етап роботи, тонкими нитками змінюючи реальність. 

Старий фасад, потемнілий від часу, було очищено не лише руками майстрів, а й заклинаннями, що відновлювали структуру каменю, повертаючи йому первісний блиск. Вікна, які колись нагадували вузькі оглядові амбразури, тепер розкрилися у світ, стали високими, арочними, дозволяючи сонцю наповнювати оселю м’яким сяйвом.

Майстри додали колони — вони виросли, ніби виточені самою природою, мармур їхньої основи пульсував легким світлом, ніби збирав сонячну енергію вдень, а вночі випромінював тепле сяйво. 

Мені лише приходилося дивуватися, як стіни маєтку, які раніше тонули в похмурих, бляклих відтінках, отримали новий колір. Магічна фарба, змішана з порошком місячного каменю, дозволяла стінам змінювати свій відтінок залежно від часу доби: вдень вони були теплими, кремово-золотавими, а вночі набували глибокого відтінку зоряного неба. 

Двері замінили на справжній витвір мистецтва. Важкі, дубові, вкриті магічним лаком, вони вражали своєю красою. Латунні ручки у вигляді грифонів під час дотику ніби оживали, тепліли під пальцями, ніби впізнаючи господиню. 

Мій улюблений сад доповнив  — фонтан. Вода в ньому не просто текла — вона танцювала, утворюючи примарні візерунки у повітрі. Це був шедевр магічного мистецтва, що створювався кілька тижнів. І тепер, коли я дивилася на нього, то знала — кожна деталь у цьому маєтку була не просто відновлена, а наповнена частинкою спогадів про мій дивовижний Харків. 

Тепер мій дім був зовсім іншим – не схожим на жоден інший у цьому місті. Я була задоволена тим, що кожен мій день наповнювався змістом, перетворюючись на яскраву мозаїку подій, рішень і досягнень. 

Єдине, що найбільше мене вимотувало, це не справи, а щоденні ранкові та вечірні церемонії одягання та роздягання.

Це питання я більше не збиралася відкладати.

Я запросила кількох знайомих кравчинь, а також покликала Кет і Селін, бо планувала оновити гардероб не лише собі, а й їм. Завчасно зробила замальовки нових суконь та нижньої білизни – їхні важкі панталони були справжнім випробуванням у спеку.

— Так, дівчатка, плани в нас грандіозні, — я усміхнулася, розкладаючи перед дівчатами ескізи суконь — Наші сукні будуть не лише гарними, а й зручними, — я провела пальцем по малюнку.— Ось тут, наприклад, ми можемо додати приховані застібки, — я провела пальцем по лінії крою, уявляючи, як витончено ляже тканина. — А складні шнурівки, що, здається, створені лише для випробування терпіння, вони будуть лише імітацією!

Дівчата зацікавлено нахилилися ближче, розглядаючи ескізи. 

— Тобто виглядати це буде так, як і раніше, — задумливо промовила Венді, торкаючись малюнка, — але насправді зможемо самостійно застібнути сукню за лічені хвилини? 

— Саме так! — я усміхнулася.— Жодних ранкових страждань перед дзеркалом, жодних служниць, що з усієї сили тягнуть шнурки, аби вдягнути вас у корсет. Легкість, витонченість і свобода рухів! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍