С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Група медиків активно розминалась, хоча це більше нагадувало інтенсивне тренування. Командував процесом той, кого я з усіх сил намагалась не зустріти і всіляко уникала. Побачивши широку спину колишнього ненависного наставника, я сповільнила крок, чим заслужила поштовх у бік від мого супроводжуючого.

Чому Таран з’явився саме сьогодні? Чому з усіх ЗОХІ саме він?

—  Що ж раз усі в зборі, можете починати бігову розминку. Окоча – командуй. Сім кілометрів. І я перевірю, — наголосив Таран перед тим, як попрямував до групи бійців, щонамотували чергове коло у повному бойовому спорядженні.

Уфф… обійшлось. Можна видихати.

—  Магді, ти б ще довше йшла, поки ми тут загинаємось. Так філонити треба вміти.

—  Айвін, не гарячкуй. Це нова тактика вильоту на першому зрізі, — захихотіла Рацирака, обтрушуючи пил з форми.

—  То тепер поважна причина відсутності на вранішніх і вечірніх тренуваннях – тільки смерть? І то, по-моєму, не завжди, — Кім явно не був у захваті від новини, що наступну декаду Таран замінятиме нашого тренера по фізпідготовці.

Конахт бігла поруч. Нам двом фізичні навантаження давались тяжко. Якщо зі мною все зрозуміло, то як в тому тілі, виснаженому дієтами і непомірними навантаженнями, трималась душа, одні боги знають.  

— Як ноги? — спитала вона.

 — Та… Кепсько,— видихнула я.

—  Ей, забули, що останній бігтиме додаткове коло? — сповнений енергії Окоча ніби і не відчував задушливої спеки, від якої не рятувала ні вода, ні тінь. — Магді, Конахт, давайте швидше, ви ж можете!

—  Бол, облиш. Біг в темпі черепахи – теж біг.

Медовий голос ро Еллам пробудив у Коннахт ту саму спортивну злість. Вона кинулась наздоганяти суперницю, викрикуючи щось про тих самих черепах. Через біль у праві нозі я безнадійно відстала від основної групи і ледь добрела до фінішу. Тож додаткове коло очікувано стало моїм призом.

Коннахт поділилась планами «вискубати всі косички тій джа», на що я тільки зітхнула. Навіть, якщо ця дівчина адаптується до навантажень, з таким характером вона довго в ЗОХІ не затримається.

Наставник пробігся по нашим результатам, не приховуючи розчарування:

—  Що ж… емри. Ваші показники, за винятком Окоча, стабільно деградують. Треба щось робити. Знаю, усі наступні тренування до повернення Вашого наставника проходитимуть зі спорядженням, — на останніх словах погляд Тарана на якусь частинку затримався на моїй запиленій формі. Наставник вже збирався щось додати, але Коннахт і тут треба влізти зі своїм коментарем про те, навіщо медикам такі навантаження.

Надзвичайно красномовний погляд Тарана натякав, що рожевоволосу він запам’ятав, і вона ще пошкодує про свою нестриманість. У Коннах або імунітет до такого, або вона просто дурна, бо даорнка поводилась наче нічого не трапилось.

—  Бет, стули вже той писок. Тут не академія, — процідив Окоча, коли наставник залишив нас і взявся повчати новачків-бійців.

Конахт в боргу не залишилась і пройшлася по його акценту, манерах і показному лідерстві. Окоча теж не змовчав. Не знаю, де в них беруться сили на з’ясування стосунків?

***

Подвійна порція знеболювального, обробка і бинтування стоп – стандартний ритуал для вранішнього і вечірнього тренувань. Так минав день за днем. Якщо терміново щось не придумати із взуттям, компанію мозолям складе флегмона або щось серйозніше.  

Спершу все йшло як завжди. З перших хвилин забігу Окоча очолив таблицю лідерів, залишивши усіх інших ковтати пил. Кім дихав йому в спину, але змагатись з колишнім спортсменом навіть йому не під силу. Коннахт з виглядом вселенської образи якийсь час боролась з іншими дівчатами за третє місце, але надовго її ентузіазму не вистачало. Я тримала темп і з кожним кілометром потроху наздоганяла дівчат. Можливо, сьогодні навіть вдасться когось випередити.

Але не з твоїм щастям Теарра.

Десь на четвертому кілометрі розпочалась мряка, яка поступово переросла у рясний дощ. Іншим новобранцям опади не заважали, а от моє спорядження стало вдвічі важчим, бо хтось так і не подбав про гідрофобізатор. Доповненням до мокрої форми стали саркастичні коментарі наставника про  дитячу швидкість і неорганізованість, яка в критичній ситуації може коштувати життя. Я намагалась абстрагуватись, бо недолугі виправдання все рівно нічого не змінять. Могло бути гірше.

Від контакту з водою регенераційні пластирі перестають працювати, а там і до інфекції рукою подати. Спокійно, все під контролем: слідкувати за диханням і серцебиттям, оминати бруд і калюжі. Тут нічого складного.

Реальність не хвилювали мої роздуми і висновки. Можна отримати даорнське громадянство, освіту, обзавестись більш-менш стабільною роботою і все рівно залишилися в чужих очах біженкою. Ан-Лін пристосовувалась до змін швидко. Мене ж вони обтяжували. Зараз, дивлячись на здоровезні черевики, які місили бруд, згадався дитячий конфуз, коли на руханці на спині тріснув старий термокостюм, який я доношувала після сестри. Додому тоді бігла не стримуючи радості. Передчуття майбутньої обновки окриляло рівно до тих пір, поки не отримала від неньки прочуханку і урізану порцію на вечерю, щоб «жиром не запливала». Ту кусючу одежину неня примудрилась залатати, і ми стали нерозлучні з бракованим термокостюм, який додавав і без того блідій шкірі хворобливого жовтого відтінку ще на півроку. Грів він, до речі, так само, як і виглядав.