Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

* * *

Лера довго збиралась з думками, перш ніж наважилася поговорити з бабусею про свою знахідку.

Марія Федотівна сиділа в кріслі та дивилася телевізор, попиваючи чай з печивом. Лера обережно увійшла до вітальні, тримаючи перед собою книгу. Бабуся не звертала уваги на онуку, повністю зосередившись на серіалі. 

— Бабусь. – покликала її дівчинка.

Відірвавшись від перегляду телевізора, вона ласкаво подивилася на онуку, але помітивши в її руках предмет, зразу ж вимкнула телевізор. 

— Що це таке?!

— Я знайшла у нас на горищі…

— На горищі?! Я ж тобі заборонила туди ходити! — насупилась Марія Федотівна. 

— Але чому? Там же немає ос! — напружилася Лера. — Лист був призначений мені! 

— Чому ти так вирішила? Там було твоє ім’я написано? Прізвище? І взагалі, віддай мені це! Воно тобі не потрібно! — зовсім розсердилася бабуся.

— Але це мені залишили батьки! Я прочитала листа! І тепер знаю, що ти не любила мою маму і зневажала магію! — підвищила голос Лера.

— Що ти знаєш? Твоя мати була ще тою… — жінка стримала, щоб не вилаятися. — Постійно тягнуло на пригоди, так само як і твого недолугого батька! А де вони зараз?! Їх немає! Можливо мертві, чи як завжди кудись звалили! Магії не існує! Скільки тобі повторювати: не читай дурних книжок! Зовсім голову задурили дівчині.  

— Ба. Ну навіщо ти так?! — дівчинка відчула, як на очі навертаються сльози. — Я хочу у школу магії!

— Я знаю що кажу! Ні в яку школу ти не полетиш! — категорично заявила Марія Федотівна. — Я тебе ростила, любила, попри мою неприязнь до твоїх батьків! А тепер ти хочеш піти, залишити мене одну?!

 Опустившись на стілець, бабуся зробила ковток чаю. Її руки затремтіли, очі заблищали. 

— Я тобі завжди хотіла тільки добра. А чим ти мені платиш… 

— Прошу тебе, не плач! В тебе є дідусь, а я буду приїжджати на канікули. Прошу, відпусти мене у школу магії. Ти ж знаєш що я про неї завжди мріяла.  — Лера прикусила губу, щоб не розплакатися. 

У неї не буде другого шансу розпочати життя з чистого аркуша. Тут в неї майже немає друзів, однокласники не кличуть гуляти, а хлопчик який подобається, навіть у її бік не дивиться. 

— Ні! Я від своїх слів не відмовлюся! Так буде краще для тебе! — бабуся намагалася вкласти в останні слова більше тепла, але це в неї вийшло погано.

Лера, схопивши сумку, вилетіла із вітальні як ошпарена. Ковтаючи сльози, дівчинка забігла в літню кухню — свій невеличкий будиночок з двома кімнатами.

Кинувши сумку ні стіл, Лера забралась на диван і заридала. Плакала до тих пір поки не скінчилися сльози. 

Діставши з оксамитового мішечка нитки та інструкцію, дівчинка почала їх вивчати, щоб відволіктися. Це були схеми для браслетів — оберегів. Раніше вона такі плела, і їй не було важко спробувати ще раз.

Під схемами були розшифровки, — що означав кожен колір ниток. Не використовували у браслеті лише чорний. По повір'ю якщо браслет чорніє, це означає, що комусь, з іншим таким браслетом може загрожувати небезпека. І так можна її запобігти. 

Дівчинка відірвалася від читання інструкції та подивилася на невеличкий настінний годинник у формі курки. Вже треба було йти на вечерю, але Лері не хотілося нікого бачити. Таємниця, що відкрилася, перевернула її світ до гори ногами. Вона чарівниця! Засмучувало одне: бабуся знала правду і свідомо це приховувала!

* * *