Марі Лі - Привіт, море! Я повернулась, Марі Лі

- Потім віддаси. – махнув Юрій і знову повернувся до виходу.

Чоловік вже взявся був за дверну ручку, як тут його погляд впав на щось на підлозі. Я не встигла зорієнтуватися, як Юрій нахилився і взяв у руки альбомний лист. Спочатку я не могла зрозуміти як той лист там опинився. А як придивилася -  мене ніби блискавкою вразила думка ЩО то був за малюнок. І я здригнулася, враз пригадавши те, що всіма силами намагалася забути і більше ніколи в житті не пригадувати. Мене спочатку кинуло в холод, а потім в жар. І, здавалося усі мої відчуття загострилися, а нерви натягнулися, немов струни. Кінчики пальців закололо, як колись. А мозок враз завис, відмовляючись пригадувати давно забуті переживання.

Юрій тим часом, оглянувши малюнок, підвів на мене очі, осяяні здогадкою і тихо сказав:

- Це не Матвій.

Мені варто було щось відповісти, але я не могла змусити себе вимовити навіть слово. Тільки продовжила дивитися в одну точку, кудись позаду нього, наче сомнамбула. Юрій опустив очі та повільно поклав лист на столик.

Я не чула, що чоловік сказав на прощання і як за ним тихо зачинилися двері. Я не відчувала нічого довкола. Моя душа ніби від’єдналася від тіла і тепер не знала як туди повернутися. Як знову продовжити жити, ніби нічого не сталося? І як, чорт забирай, той малюнок опинився на підлозі? Я думала, що знищила його, як і все, що пов’язане з болючим минулим. Але ж ні. Він лишився. І він тут, щоб знову повернути мені відчуття та переживання, яких я боялася більше всього на світі.

Мені знадобився не один рік і не один візит до психолога, щоб навчитися контролювати свої емоції. І всього лише один погляд на малюнок послав під три чорти всю мою витримку, розвіяв по вітру всі рекомендації та поради і знову скинув мене у самісіньке пекло.

В мої думки враз увірвалася мелодія вхідного виклику. Вона ніби пробудила мене з кошмарного сну і наполегливо домагалася відповіді на дзвінок. Все ще перебуваючи під враженнями від спогадів, я підійшла до тумбочки і взяла смартфон у руки.

«Мама» - висвічував екран.

«Як вчасно!» - подумала я і, глибоко вдихнувши, натиснула «Прийняти».