Марі Лі - Привіт, море! Я повернулась, Марі Лі

- Отже, що ще турбує мого маленького пацієнта? – він легенько полоскотав Матвія під пахвами, від чого той вмить скрутився і залився хриплим сміхом.

- Він пожалівся на слабкість, біль у горлі та животі. – поспішила «доповісти» я.

- Температура? – вів далі свій «допит» Юрій, мацаючи руками Матвієве підборіддя.

- Майже 38º. – відповіла я.

- Лімфовузли збільшені. – задумливо промовив чоловік, а далі звернувся до Матвія – Ану, відкрий-но ротика.

Синуля тут же підкорився.

- Так, так… Бачу запалені гланди. Але вцілому горло в порядку. – Юрій глянув на мене – Я можу збігати в аптеку та придбати все необхідне.

- А як же ваш похід у ресторан? – я враз відчула глибоку провину і почервоніла.

- Як ти сказала… «Іншим разом». До того ж, думаю, Аріні буде сумно без свого жвавого супутника. – він знову перевів погляд на Матвія – Ось коли мій маленький пацієнт видужає, тоді й влаштуємо вечерю в татарському стилі. Згода?

Усмішка сина, здавалося могла засліпити сонце. Задоволений Юрій піднявся і попрямував до дверей.

- Доки мене не буде, можна прополоскати горло теплою підсоленою водою. Вона полегшить біль.

Він був вже на порозі, коли я схаменулася і скочила з крісла.

- Дякую… тобі. Не знаю, що б я робила.

Юрій махнув рукою, знову привітно посміхнувся і мовчки вийшов в коридор, лишивши мене із задумливим поглядом біля дверей.

Поки чоловіка не було, я встигла змінити тонкий плед на ковдру та підігріти в електрочайнику води для полоскання. Синуля саме кволо виліз із ліжка та робив у душі рекомендовану процедуру, коли захеканий Юрій увірвався в номер. Спочатку він здивовано глянув на пусте Матвієве ліжко, а потім перевів погляд на свого пацієнта, який слухняно набрав повний рот води і зосереджено намагався зробити своєрідне полоскання, стараючись одночасно не захлинутися. Я вже рвалася порадити синові не набирати стільки води, як Юрій мене випередив.

- Агов, Матвію, полегше. – в його голосі чулися жартівливі нотки – Для полоскання потрібно зовсім трішки води. Ось так. – він підійшов до графина, який стояв на столику, налив у склянку води та показав як потрібно.

Матвій серйозно спостерігав за чоловіком і потім сам спробував повторити побачене.

- Молодець! – похвалив того Юрій – А ти схвачуєш на льоту! – він поставив склянку на столик і прийнявся розбирати покупки.

Тільки зараз я помітила в його руках досить великий пакунок.

- Гей, що це? – я здивовано поглянула на Юрія – Ти ж ходив лише за ліками.

- По дорозі до аптеки я встиг забігти у ресторан на першому поверсі та попросив спакувати деякі залишки вечері. А після повернення забрав їх та поспішив сюди. Ось глянь. – він вийняв з пакета невеличкий лоток, загорнутий у фольгу із чимось рідким – Це – бульйон. Саме те, що потрібно для Матвія, щоб підкріпитися.

Юрій і далі продовжував витягати лотки та розповідати, що в них. Але я вже нічого не чула. Неочікувана доброта чоловіка настільки мене вразила і викликала всередині таку величезну хвилю вдячності, що я сама злякалася. І тільки й могла, що дивитися на нього очима кота із мультика про Шрека, і мовчки відкривати та закривати рота, немов риба.

Юрій закінчив із лотками і перевів на мене запитальний погляд. Я тут же отямилася і прийнялася розкладати покупки до маленького холодильника, вмонтованого у тумбочку. Видавивши із себе сухе «Дякую!», замовкла, боячись висказати голосом свої бурхливі емоції.

Лишивши лоток із бульйоном для Матвія на столику, я взялася за ліки. Чоловік підійшов ближче і прийнявся розповідати, що коли давати і в якій дозі. Намагаючись не заплутатися і приглушивши вируючі емоції, я змусила себе зосередитися на рекомендаціях Юрія.

- Усе зрозуміло? – перепитав вкінці чоловік.

Я ствердно кивнула.

- Добре. – і ніби раптом щось згадавши, Юрій дістав із гаманця візитку і простягнув мені – Це мій номер телефону. Можеш дзвонити у будь-який час і я миттю буду тут.

Я знову мовчки кивнула. Чоловік тим часом підійшов до Матвія, який, закінчивши з полосканням, повернувся у ліжко.

- Тримайся, козаче! – Юрій лагідно розкуйовдив йому волосся і привітно посміхнувся – Постарайся слухатися маму і ти швидко одужаєш. Гаразд?

Матвій ствердно кивнув і просипів:

- Так.

- Ну що ж, тоді на зв’язку. – чоловік піднявся і попрямував до дверей, зиркнувши на ходу на свій годинник. І тільки тоді я зрозуміла, як вже пізно. А його донька в їхньому номері геть одна! Я знову почервоніла від сорому і квапливо промовила:

- Пробач, будь ласка, що відняли в тебе стільки часу. І безмежно вдячна за допомогу!

- Чом би не допомогти добрим людям? – Юрій обернувся і його медові очі глянули на мене з теплотою – Не хвилюйтесь, матусю. Ваш син – міцний горішок. Не встигнеш зоглянутися, як він одужає. Ось побачиш!

- Зачекай! А гроші? – я злилася сама на себе за те, що не подумала про це раніше – Я маю віддати тобі за покупки.