Дуглас Адамс - Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

пізньої вікторіанської доби, в якій зараз, напевно, орендуються квартири. Багато чавунних ринв. Зелені пластикові баки для сміття. Але темно. Ні, нічого.

Тільки-но бінокль починає рухатися далі, як знову помічає в місячному світлі рух. Бінокль трохи змінює фокус, намагається знайти в темряві яку-небудь деталь, різкий край або якийсь контраст. Туман уже піднявся, в темряві все блищить. Бінокль змінює фокус ще трохи.

Ось воно. Там безумовно щось є. Але цього разу трохи вище, може на півметра або на метр. Бінокль зупиняється та розслаблюється… шукає різкий край, шукає деталі. Ось. Бінокль знову зупиняється: він знайшов свою ціль, яка широко розставила ноги між підвіконням і ринвою.

Це темний силует, що притиснувся до стіни, дивиться вниз, шукає опору для ноги, дивиться вгору, шукає полицю. Бінокль уважно вдивляється.

Це фігура високого худого чоловіка. Його одяг правильно підібраний — темні штани, темний светр — але його руки незграбні. Нервові.

Цікаво.

Бінокль чекає та міркує, міркує та оцінює.

Цей чоловік — очевидний аматор. Подивіться, як він копирсається. Подивіться, який він незграба. Його нога спорскує з ринви, рука не дістає до полиці. Він мало не падає. Він зупиняється, щоб передихнути. Він починає злазити вниз, але це йому, схоже, видається ще важчим.

Він знову тягнеться до полиці й цього разу дістає. Різко змахує ногою, щоб спертися, та мало не промахується мимо ринви. Це могло скінчитися дуже, дуже недобре.

Але далі лізти легше, тож він прискорюється. Він дістається до наступної ринви, потім дістає руками до підвіконня на четвертому поверсі, мало не вбивається, залізаючи на нього, і припускається величезної помилки — дивиться вниз. Сильно похитнувшись, він важко сідає на підвіконня. Зазирає всередину, щоб переконатися, що в кімнаті темно, а потім береться відчиняти вікно.

Одна з речей, що відрізняє аматора від професіонала, полягає в тому, що на цьому етапі аматор думає, що було б непогано прихопити з собою якийсь інструмент, яким можна було б скористатися як важелем.

На щастя для цього аматора, хазяїн цієї квартири теж аматор, і підйомне вікно підкоряється голим рукам. Чоловік полегшено заповзає всередину.

«Треба його ув'язнити, поки він не вбився», — думає бінокль.

Рука простягнулася до телефону. Чоловік у вікні озирається, і на мить його обличчя освітлює місяць, а потім він зникає всередині, щоб продовжити займатися своєю справою.

Секунду або дві рука висить над телефоном, поки бінокль чекає та міркує, міркує та оцінює. Рука натомість простягнулася до карти Лондона.

Наступає довга пауза, потім більш уважне спостереження в бінокль, і тоді рука знову рухається до телефону, бере слухавку та набирає номер.

РОЗДІЛ 14

Квартира С'юзан була маленька, але простора, а на такий фокус, — напружено міркував Річард, вмикаючи світло, — здатні лише жінки.

Напруженим він був, звісно, не через цю думку, бо вона спадала йому вже багато разів — кожного разу, коли він був у її квартирі. Ця просторість завжди вражала його, зазвичай тому, що він сюди приходив зі своєї квартири, яка була вчетверо більша, але тісна. Цього разу він теж щойно прийшов зі своєї квартири, але дещо ексцентричним шляхом, і саме це робило його незвичайно напруженим.

Попри холодну ніч він спітнів.

Озирнувшись на вікно, він пішов навшпиньки через кімнату туди, де на маленькому столику стояли телефон і автовідповідач.

Він сказав собі, що не має сенсу йти навшпиньки: С'юзан немає вдома.

Взагалі-то, йому було б надзвичайно цікаво дізнатися, куди вона пішла; так само як і їй, — казав він собі, — напевно, на початку цього вечора було надзвичайно цікаво дізнатися, де був він.

Він збагнув, що досі йде навшпиньки. Він вдарив себе по нозі, щоб припинити це, але все одно не припинив.

Лізти нагору по зовнішній стіні було жахливо.

Він витер лоб рукавом свого найстарішого та найбруднішого светра. Був один неприємний момент, коли все його життя промайнуло перед очима, але на той час він був надто зайнятий можливістю впасти, тож пропустив усе найцікавіше. Він збагнув, що все найцікавіше було пов'язане зі С'юзан. Зі С'юзан або з комп'ютерами. Але ніколи зі С'юзан і комп'ютерами водночас — то зазвичай були найгірші моменти. І саме тому він зараз був тут, — нагадав він собі.

Схоже, він досі мав переконувати себе.

Він подивився на годинник. Одинадцята сорок п'ять.

Йому спало на думку, що краще піти та вимити мокрі брудні руки, перш ніж торкатися чого-небудь. Він боявся не поліції, а моторошної прибиральниці С'юзан. Вона це помітить.

Він пішов у ванну кімнату, ввімкнув світло, протер вимикач, потім подивився на своє ошелешене обличчя в дзеркалі з яскравими люмінесцентними лампами, відкрив кран і сунув руки під воду. На мить він замислився про тепле мерехтливе світло свічок на Вечері Колріджа, і з темного та далекого минулого (цього вечора) почали виринати спогади. Тоді життя здавалося таким легким і безтурботним. Вино, розмова, прості фокуси. Він уявив округле личко Сари, витріщене від подиву. Він умився.

Він подумав: «Бережись, юначе! В його лиці священний жах, Стирчить волосся, шал в очах!»

Річард причесав волосся. А ще він подумав про портрети, що висіли високо в темряві над їхніми головами. Він почистив зуби. Тихе дзижчання люмінесцентних ламп повернуло його в теперішній час і з неабияким жахом він раптом згадав, що перебував тут зараз як зламник.

Щось змусило його подивитися в очі своєму віддзеркаленню, потім він труснув головою, намагаючись прочистити її.

Коли повернеться С'юзан? Це, звісно, залежить від того, чим вона зараз займається. Він швидко витер руки та повернувся до автовідповідача. Він тикав у кнопки, а його сумління тикало його. Плівка перемотувалася дуже довго і він, здригнувшись, збагнув, що це, напевно, Ґордон сьогодні перевершив самого себе.

Він, звісно, забув, що на автовідповідачі мають бути повідомлення, які залишив не тільки він, а прослуховування чужих повідомлень на автовідповідачі рівносильно читанню чужої пошти.

Він знову пояснив собі, що все, що він намагається зробити — виправити помилку, якої припустився раніше, доки вона не призвела до безповоротних наслідків. Він просто програватиме короткі уривки, доки не знайде свій голос. Це буде не дуже погано, він навіть не зможе розібрати, що там кажуть.

Він подумки застогнав, потім стулив зуби та так сильно тицьнув по клавіші «Грати», що промахнувся, натиснувши помилково на «вийняти касету». Він повернув касету на місце та натиснув на кнопку «Грати» обережніше.

Пі-іп. «О, С'юзан, привіт, це Ґордон, — сказав автовідповідач. — Я зараз уже їду до котеджу. Це вечір…» Кілька секунд